Скандал у Лаврі та роль церкви під час війни: інтерв’ю з протоієреєм ПЦУ Теодором Оробцем

Скандал у Лаврі та роль церкви під час війни: інтерв’ю з протоієреєм ПЦУ Теодором Оробцем

Ексклюзивно

Православна церква України після початку повномасштабної війни почала допомагати вимушеним переселенцям, а потім і Збройним силам України. Її капелани постійно бувають на передовій, дехто встиг потрапити, а потім повернутися з російського полону. Про роль церкви під час війни, перехід вірян з Московського патріархату, скандал у Лаврі та про багато іншого Суспільне поговорило із секретарем Одеської єпархії ПЦУ Теодором Оробцем.

Один з останніх дописів у вас у фейсбуці — це збір на тепловізори, про допомогу ЗСУ. Це не суперечить принципам церкви, принципам миролюбності?

Зберегти життя воїну? Ні, це не суперечить, Христос до цього закликає. Христос каже, хай все у вас буде з любов’ю. Ми допомагаємо нашим воїнам не тому, що ненавидимо ворога чи хочемо їхньої смерті. Ми любимо тих, хто любить нашу землю. Ми любимо українців і любимо українського воїна і тому допомагаємо всім, чим можемо і поки що, крім зброї. Якщо би можна було купити зброю, то православні християни організовувалися і купували би туди, де вона необхідна.

Тепловізори, теплі речі, дрони — це все, чим ми допомагаємо і будемо допомагати українському воїну. Український воїн для нас — це не міфічний персонаж. Це наш брат, син, чийсь чоловік, парафіянин. Це люди, яких ми знаємо по іменнях, люди, яких ми бачили в храмах, вони поряд з нами стояли і молилися. На жаль, ми всі, всією громадою, не можемо стояти поряд в окопі, але можемо бути присутні через оту допомогу і в цьому виявляється наша любов.

Наскільки змінилася ПЦУ після початку повномасштабної війни? Бомбосховища в храмах і збори на автівки для ЗСУ — це вже буденність?

Українському воїну церква уже дев’ять років допомагає, бо я вже сказав, що це наші брати і парафіяни. Церква змінилася по своїй суті. Ми стали відноситись до зла, як не до чогось міфічного, а як до того, що ходить поряд.

Ми могли побачити ті зруйновані міста і села Чернігівщини, Київщини, Гостомель, Буча, Ірпінь. Тоді ми зрозуміли, що любов’ю ми не переможемо нашого лукавого ворога. Він нас спонукає, мовляв, ви же віруючі, ну ставайте на коліна, терпіть. Ми вас будемо "защіщать", "освобождать" і насаджувати свій "рускій мір" — такі слова від них є. Ворог побачив нашу миролюбиву сутність і почав використовувати проти нас.

Капелани ПЦУ часто знаходяться на передовій. Як вони можуть вплинути на солдата в окопі?

Роль капелана важко переоцінити, адже духовно-моральний стан він тримає в міцному дусі або цей дух розбивається. Кажуть, що на війні немає невіруючих, бо люди бачать, як їх духовний стан і віра в Бога впливає на зовсім фізичні обставини навколо них. Звичайно, кожен хоче зберегти своє життя і крім бронежилету, розгрузки і аптечки віра тримає солдат. В той час, як солдат в активній фазі бою, за нього молиться капелан.

Читайте також: "Чим гірше до нас ставились, тим більше успіхів у наших на передовій": священник з Одеси про 70 днів російського полону

А чи відомо вам, яка ситуація на тимчасово окупованих територіях? Ситуація з церквами ПЦУ там складна?

Там дуже складно… У нашій єпархії, Богу дякувати, немає окупованих територій. Я знаю деяких священиків, котрі зараз на окупованій території. Вони моляться, вони підтримують людей, вони спілкуються українською мовою. Їх вплив на людей настільки достатній, що їх не так просто взяти і викинути, як це робилося в Криму у 2014 році. З лінії зіткнення священики виїхали, там вже сіл немає, вони знищення, але на окупованих територіях вони є.

Ми можемо бачити і знати, як себе вели священики і окупаційна влада вела себе зі священиками на прикладі Херсонщини. Я там був після звільнення Херсонщини. Вони розказували, як їх водили на допити та спонукали переходити на бік окупаційної влади. До когось застосовувались і фізичні наполягання співпрацювати, але всі священики залишилися живі зі своїми громадами та своїми парафіями.

Не можемо не зачепити питання Києво-Печерської Лаври. Зараз там відбуваються важливі події, представників Московського патріархату просять покинути територію. Як ви відноситесь до цієї ситуації?

Як представники російського православ’я вони, напевно, користуються тим ж методичками, що і в Росії. Вони використовують віру людей і повагу влади до церкви і на цьому паразитують: проклинають, водою когось на акції обливають. До речі, це їхня давня проповідь. Державі бажано було давно звернути на це увагу.

Яка ж проповідь Ісуса Христа: "Покайтеся, бо наблизилось царство боже". Христос до цього закликає і перший це показує. Я щось не пригадую в Євангелії аби Христос когось проклинав. Євангеліє каже, що за невиконання заповідей Божих вас чекає не рай, а пекло.

Послухайте проповідь Московського патріархату. Від парафіяльного священика в Білгород-Дністровському районі, село Михайлівка. Люди мені кажуть: що робити, священик проклинає бабцю, бо вона до церкви не ходить. Вона не може, а він її клеймить різними словами. Від кого він навчився? Він навчився від митрополита Павла, той проклинає президента, чому цей не може в селі бабцю проклинати. Проповідь їх йде від негативу: "Якщо ви це не зробите — будьте прокляті, на священика щось скажете — будьте прокляті, руський мір вам не подобається — будите в пеклі горіти". А кому це з людей треба? Людям це не треба.

Позиції Московського патріархату на Одещині завжди були сильними. Що зараз з процесом переходу вірян від Московського патріархату до ПЦУ?

Процес, можемо сказати, що зупинений. Декілька парафій перейшли ще в 2019 році. Це люди та священики, які реально чекали ТомосаТомос про автокефалію Православної церкви України. Вселенський патріарх Варфоломій підписав його 5 січня 2019 року.. Для них існували духовні, моральні і канонічні перешкоди. Для них існував бар’єр, але коли українська церква отримала Томос, то цей бар’єр було подолано.

Нажаль, священиків було набагато менше, ніж людей, котрі хотіли до української церкви, тому не всі парафії були готові перейти без священика. Деякі пішли на це і зараз в них служить український священик. Переважно громада лишалася навколо вже діючих на той момент священиків. Ті священики робили так, щоби вони мали вплив на голосування громади про перехід. Люди у підсумку підтримували діючого священика, бо вони були біля нього, їм підходило його спілкування та молитва.

Досить сильні позиції Московського патріархату… Чинників багато, я трохи аналізує це все, але відповісти однозначно неможливо. На Одещині дуже потужні традиції православної церкви. Витоки — це монастирі та семінарія. Вона була єдина в Україні і одна з трьох в Радянському Союзі. Величезна кількість священиків по всьому світу були вихідцями саме Одеської семінарії. Вони між собою дружили і кумували, дуже багато з них служать на Росії. Родичі їхні служать тут. Вони вже і покумувалися, і привикли приїжджати до семінарії. Владика Агафангел скількох рукоположив, під 200 священиків. Вони до нього відносяться, як до духовного батька. Тут їм важко зробити той розрив. Треба мати міцну проукраїнську позицію і міцне громадянське переконання.

Читайте також: Погрози за перехід до ПЦУ: священник з Одещини про УПЦ та їхній вплив на вірян

В одній зі своїх промов Путін погрозив тим, хто начебто притискає російську православну церкву, в тому числі і в Україні. Як розуміти такий сигнал і як взагалі сприймати такі заяви?

Тут ніякого особливого сигналу немає. Тут підтвердження того, про що ми вже 25-30 років говоримо. Вони є сателітом російської православної церкви, яка є розповсюджувачем "руського міру". Путін підтримав своїх. Він і думав, що йде до своїх, але вони його трошки піддурили. Вони думали, що мають більший вплив на громадян України. Вони йому сказали, щось типу: "Володя, йди сюда, тут все готово".

Центр Разумкова нещодавно опублікував результати опитування, яке проводилось у всіх регіонах, крім тимчасово окупованих територій. Один з показників: 26% опитаних заявили, що після початку повномасштабної війни Росії проти України, за їх оцінкою, вони стали більш релігійними і віруючими людьми. Що думаєте про це?

Скандал у Лаврі та роль церкви під час війни: інтерв’ю з протоієреєм ПЦУ Теодором Оробцем
Теодор Оробець. Фото: Суспільне Одеса

Я думаю, що це відповідь і на попереднє ваше питання про те, що робить капелан на передовій. Війна загострює релігійні почуття та потреби всіх людей — як українського воїна, так і людей, які живуть на нібито мирних територіях. Хоча зараз в Україні немає мирної території.

Тут, напевно, найкраща відповідь чи підтвердження цих результатів є давня українська приказка: "Як тривога, то до Бога". У тривозі треба йти до Бога. Це від наших бабусь, які водили нас в церкву навіть у часи, коли не можна було. В часи, коли людей таємно хрестили. Війна зараз просто активізувала ось ці релігійні потреби.

Що каже церква про ненависть до росіян і жагу помсти через те, що вони зробили на нашій землі? Чи варто боротися з собою і намагатися простити?

Ми мусимо боротися з цими емоціями. Те, що ми хочемо покарання для іншого і злимося – це шкодить тільки нам. Ніхто, від російського солдата і до Путіна, не відчуває цього всього. Це гризе тільки нас. Ми можемо у Бога просити справедливої відплати і боротися, щоби вони своїми загарбницькими позиціями захлиналися на цій землі, не можучи нічого зробити.

Ми мусимо любити ворогів своїх, але це не значить, що маємо розпростерти свої обійми і їх прийняти. Ні. Ми мусимо їх полюбити, щоби вигнати зі своєї території і заставити жити на своїй землі. Любов — це трошки інше, ніж нас вчить Московський патріархат. Не треба нам агресії, бо вона нам нічим не допоможе. Ми один одного будемо більше ненавидіти між українцями, християнами. Нам потрібно, аби ми один-одного любили, а ворога не було на нашій землі.

Читайте також

  • Церква — останній форпост Путіна в Україні. Інтерв'ю з предстоятелем ПЦУ митрополитом Епіфанієм
  • "Декілька десятків знешкодив цих нелюдів": інтерв'ю з морпіхом ЗСУ про війну, поранення та американську зброю
  • "Наша бригада визволяла Ізюм": інтерв'ю з пораненим десантником з Одещини

Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області

На початок