"Немає що приховувати, коли завтра можна померти". Так про свою творчість каже літератор, художник та військовий Валерій Пузік. У 2015 році він пішов добровольцем на фронт, тоді брав участь у бойових діях на Донбасі. У лютому 2022 року митець знову взяв в руки зброю і вступив до лав ЗСУ. Утім на службі продовжує писати поезію та створювати картини. Про це Валерій Пузік розказав в ефірі "Українське радіо. Одеса".
"Наразі у мене є досвід 2015 року, який є стержнем в мені. І він не дає проявлятись слабкостям, емоціям, страху тому, що, в принципі, я знаю що і як робити з артилерією. До того ж є купа побратимів, які допомагають у будь-якій ситуації; які можуть щось підказати, обмінятись досвідом. І це теж дає привід відчути землю під ногами. Тому, якщо порівнювати ці два моменти, 2015 і 2022, два досвіди війни, то зараз я почуваю себе більш впевнено, ніж у 2015", – розповідає військовослужбовець.
На службі Валерій Пузік не припиняє свою творчість, продовжує писати прозу та малювати . Чоловік створює серію зображень птахів на фанерах, якими прокладували боєприпаси. Картини він залишає собі та дарує побратимам на дні на роджнення, знакові дати та просто так.
"Важко це пояснити, коли ти знаходишься 24 години, 7 днів на тиждень в приміщені, де знаходиться від 20 до 50 людей. Хочеться самотності, якогось власного куточка, хочеться, щоб не порушували твій особистий простір. І власне ось ці картини, які я малюю, вони дають мені можливість усамітнитися, побути сам на сам зі своїми думками, навіть коли навколо гуде вулик, навіть коли сотні бійців ходять казармою, я все одно знаходжуся з цією фанерою, з цією фарбою", – ділиться Валерій Пузік.
Митець розповідає: починав малювати лише ластівок, бо вони є символом миру та сімейного благополуччя. Потім зобразив лелеку, а пізніше – і перелітних птахів. Вони стали для військового символом потреби повернутися додому. Паралельно Валерій Пузік намагався писати прозу. Проте пояснює: часу не вистачає, тому на заміну прийшла поезія.
"Вона дає можливість висловити якісь емоції про стан речей, про простір, в якому ти знаходишся; дає можливість висловити свої почуття словами і у дуже короткий час. Я не римую, я навіть не можу сказати, що це вірші якісь, там десь є якісь рими, є якісь ритми. Але насправді я пишу це не заради рими, пишу тому, що хочеться залишити щось після себе. Навряд чи це можна назвати якимось поетичним щоденником, це, скоріше за все, просто якісь емоції, максимально чесні. Немає що приховувати, коли завтра можна померти", – каже Валерій.
Чоловік додає: найбільш важливі для нього поетичні тексти, написані після 24 лютого, були написані в моменти, коли він був максимально виснажений, коли декілька діб не було нормального сну. Валерій вважає, що під час війни будь-яка творчість важлива, як для військового, який займається мистецтвом, так для його побратимів, у яких таким чином підіймається бойовий дух.
"Якщо говорити про вплив творчості на війну, то, наприклад, найближчим часом буде аукціон картин, які я малював в 2015 році, теж на кришках від боєкомплектів. І буде аукціон, гроші з якого підуть на потреби ЗСУ. Мистецтво, воно теж допомагає воювати, яким би воно не було, воно або підіймає дух, або допомагає фінансово, стимулює людей допомагати армії. Треба воювати не лише такою зброєю, а й культурною", – каже Валерій Пузік.
Читайте також
- "Україна дякує полякам". Одеситка роздала 10 000 пряників на фестивалі у Варшаві
- Презентація української культури: одеситки організували благодійну виставку в Нью-Йорку
- Одеситка написала пісню про тримісячну Кіру, яка загинула внаслідок влучання російської ракети у ЖК "Тірас"
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
