Після російської атаки 21 липня на водогін у Чорноморську водопостачання міста відновили за три доби. Досвід Миколаєва, де після пошкодження магістрального водогону у 2022 році припинилося централізоване водопостачання, показав, наскільки важливими є резервні джерела води, автономне енергоживлення та запаси обладнання.
Як водоканали можуть готуватися до можливих атак і як Миколаїв забезпечував жителів водою, у матеріалі Суспільного.
Чому тривале відключення води створює санітарні ризики
Після російського обстрілу водогону в Чорноморську водопостачання міста тимчасово припинили. Для жителів запровадили погодинну подачу води та відкрили бювети. Комунальники працювали під час обстрілів і дощу та за три доби відновили водопостачання у Чорноморську та Олександрівці.
Президент асоціації «Укрводоканалекологія» Дмитро Новицький пояснив, що водопостачання і водовідведення є базовими умовами санітарної безпеки міст. Робота насосного обладнання також залежить від електропостачання.
За його словами, якщо водопостачання та, особливо, водовідведення не працюють понад три доби, це може створити санітарні ризики у густонаселених містах.
Для автономної роботи систем, зокрема у великих містах, потрібні резервні джерела електроенергії — генератори, газотурбінніДвигун безперервної дії, який перетворює теплову енергію від згоряння палива (переважно природного газу) на механічну роботу за допомогою газової турбіни. та газопоршневіАвтономні системи генерації на основі двигуна внутрішнього згоряння, які перетворюють енергію газу на електрику та тепло. установки.
Захищати потрібно ключові об'єкти системи
Окремим ризиком Новицький назвав можливі пошкодження водозабірних та насосних станцій. Вихід із ладу окремого ключового об'єкта може вплинути на роботу всієї системи водопостачання.
Частину обладнання можна захищати фізично — зокрема габіонами, металевими сітками та іншими конструкціями. Водночас захистити великі резервуари та масштабні об'єкти повністю складно.
«Якщо мова йде про резервуари чистої води, це дійсно гектари або величезна площа. Але якщо мова йде про якусь не дуже велику насосну станцію, захищати безпосередньо треба машинну залу, а не весь об'єкт в цілому. Треба комплексний підхід», — зазначив Новицький.
За його словами, поряд із фізичним захистом важливо мати запас обладнання для швидкої заміни та аварійні бригади, які можуть оперативно працювати на пошкоджених об'єктах.
Йдеться, зокрема, про насоси, запірну арматуру, трубну продукцію, частотні перетворювачіЕлектронний пристрій, який керує швидкістю обертання та потужністю електричного двигуна. та енергетичне обладнання.
«Має бути створений перелік обладнання, яке підпадає в першу категорію ризику при руйнуванні того чи іншого об'єкта, і це обладнання має бути в наявності на території України для швидкого відновлення», — пояснив Новицький.
Водоканалам бракує коштів та працівників
Ще однією проблемою Новицький називає фінансовий стан водоканалів. За його словами, протягом кількох років тарифи на послуги водопостачання та водовідведення не покривали реальних витрат підприємств.
Через це водоканали не можуть у необхідному обсязі закуповувати резервне обладнання, створювати запаси матеріалів та утримувати достатню кількість працівників.
«Той рівень оплати праці працівників водоканалів призводить до відтоку кадрів. Люди просто уходять від водоканалів в інші галузі, в енергетичну галузь, в теплову енергетичну галузь, і вирішувати питання треба терміново», — сказав Дмитро Новицький.
За його словами, саме бронювання працівників не вирішує проблему, якщо підприємство не може запропонувати конкурентну заробітну плату.
Підготовка водоканалів до можливих атак потребує участі різних рівнів влади. Місцева влада має забезпечувати фінансову спроможність комунальних підприємств, а держава — допомагати із дорогим обладнанням та захистом критичної інфраструктури.
Міжнародні партнери допомагають із відновленням
Українські водоканали також отримують міжнародну допомогу. За словами Новицького, асоціація спільно з ЮНІСЕФ створила структуру WASH Cluster Cell, яка збирає та верифікує потреби підприємств і передає їх міжнародним донорам.
До системи, за його словами, залучені близько 40 донорських організацій. Вони допомагають закуповувати насосне обладнання, реагенти, генератори та відновлювати пошкоджені об'єкти.
Водночас міжнародні партнери не фінансують щоденні операційні витрати водоканалів — зокрема зарплати, електроенергію та податки.
«Їхня функція — відновити роботу зруйнованого об'єкта, допомогти із заміною енергоефективного обладнання, заміною мереж, капітальні видатки. Вони готові це надавати. Але ваша домашня вправа — це покрити операційні видатки», — пояснив Новицький.
Він також зазначив, що модернізація старого насосного обладнання може зменшити споживання електроенергії та навантаження на витрати підприємств.
Досвід Миколаєва: місто залишилося без централізованого водопостачання
У квітні 2022 року після пошкодження магістрального водогону Дніпро — Миколаїв місто фактично втратило централізоване водопостачання.
За словами Дмитра Новицького, ця ситуація відрізнялася від локального пошкодження насосної станції чи окремої ділянки мережі. Водогін постачав сиру воду з Дніпра на очисні споруди, а відновити його під час активних бойових дій було неможливо.
Миколаїв почав використовувати воду з Дніпро-Бузького лиману. Через підвищену солоність вона впливала на стан міських мереж.
«Мережа кородувала, і було величезна кількість витоків. Саме в цьому і полягала складність відновлення системи водопостачання», — розповів Новицький.
За його словами, нині основна частина міських мереж проходить під землею, тому вразливішими залишаються водозабірні споруди, насосні станції та системи енергоживлення.
Як Миколаїв забезпечував жителів питною водою
Керівник гуманітарного штабу на базі Центру підтримки бізнесу у Миколаєві Артем Ващиленко розповів, що після припинення водопостачання волонтери почали шукати альтернативні джерела питної води.
Вони закупили великі ємності з харчового пластику та організували їх наповнення водою з приватних свердловин, які надавали місцеві підприємці та волонтери.
«Ми викупили все, що було в Україні в наявності, завезли все в місто Миколаїв і буквально наступного дня почали у власній ємності наливати якісну питну воду», — розповів Ващиленко.
Воду привозили вантажівками та безкоштовно роздавали жителям. Для доставки також залучали «Укрзалізницю».
Окремо допомагали родинам із маленькими дітьми. Разом із партнерами закупили в Польщі великі ємності для води та організували реєстрацію сімей із дітьми віком від нуля до семи років.
«Кожна така родина отримала по 100 літрів питної води в ємностях», — зазначив Ващиленко.
У Миколаєві шукали місцеві джерела води
Керівник оперативного штабу Товариства Червоного Хреста у Миколаївській області Аркадій Дабагян розповів, що спочатку воду для Миколаєва привозили з Одеси. Однак цей спосіб мав обмеження через можливості постачальників та тривалу логістику.
Тому волонтери почали шукати місцеві джерела. В одній із лікарень Миколаєва вдалося відновити стару артезіанську свердловину.
«Ми змогли її відновити, встановити обладнання, діставати звідти воду і почали власне видобуток води», — розповів Дабагян.
Після цього в різних районах міста встановили 12 точок роздачі. Міжнародний комітет Червоного Хреста надав водовози, які доставляли воду до цих пунктів.
Так Миколаїв поступово зменшував залежність від привезеної води та використовував місцеві джерела.
Міський електротранспорт також допомагав розвозити воду
До забезпечення міста водою долучився «Миколаївелектротранс». Директор підприємства Юрій Сметана розповів, що воно використовувало власні свердловини, а згодом отримало очисну станцію.
«Після цього ми почали роздавати очищену воду. Це 28 кубічних метрів очищеної води ми роздаємо трамваями і тролейбусами», — розповів Сметана.
Крім пересувних пунктів, воду можна було набирати на стаціонарних точках підприємства.
Під час відключень електроенергії «Миколаївелектротранс» продовжував розвозити воду. Підприємство узгодило з «Обленерго» графік так, щоб відключення не зупиняли одночасно транспорт і систему роздачі води.
Як жителі Миколаєва отримували воду
У перші місяці після припинення централізованого водопостачання жителі міста використовували доступні джерела для технічних потреб — воду набирали з річки, озер та інших водойм.
Питну воду отримували на організованих пунктах роздачі. Спочатку там утворювалися черги, однак згодом містяни пристосувалися до системи постійних пунктів.
«Спочатку був ажіотаж, а потім уже якось люди звикли, що є постійні точки видачі води», — згадувала жителька Миколаєва в архівному матеріалі Українського радіо Миколаїв.
Досвід Миколаєва показав, що під час тривалого пошкодження водогону важливими стають не лише ремонт мереж, а й альтернативні джерела води, логістика, пункти її роздачі та допомога людям, які потребують її найбільше.
Які рішення можуть використовувати інші міста
Дмитро Новицький вважає, що повторення ситуації 2022 року в інших тилових містах України менш імовірне за умови завчасної підготовки водоканалів та громад.
За його словами, для зупинки всієї системи водопостачання необхідно пошкодити окремі ключові об'єкти — водозабір, насосні станції або системи енергопостачання.
«Російським військам не вдасться повторити досвід Миколаєва в інших тилових містах України, особливо якщо ми як суспільство готуватимемося і знатимемо алгоритм дій у разі чого», — сказав Новицький.
Водночас точний термін відновлення водопостачання після пошкодження конкретного об'єкта передбачити неможливо. Тому, за словами експерта, міста мають мати кілька резервних сценаріїв: автономне енергоживлення, захист ключового обладнання, запаси матеріалів, аварійні бригади та альтернативні джерела води.
Досвід Миколаєва показав, що до забезпечення жителів водою можуть бути залучені не лише водоканали, а й місцевий бізнес, волонтери, міжнародні організації, транспортні підприємства та медичні установи.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
