Після зимової перерви в Одесі на Дерибасівській знову оновилася вулична галерея плакатів "Воля не смерть". Вона з'явилася навесні 2022 року, коли після початку повномасштабного вторгнення культурне життя міста майже зупинилося: музеї, театри й виставкові простори були зачинені, а одесити лише починали звикати до нової реальності війни. Те, що спочатку задумувалося як серія невеликих вуличних експозицій, за чотири роки перетворилося на постійний мистецький проєкт, який щотижня збирає навколо себе художників, музейників, військових і просто випадкових перехожих.
Виставка, яка почалася у перші тижні війни
Галерею створив художник і дизайнер Володимир Уманенко. У березні 2022 року він почав збирати у соцмережах роботи українських художників, які через плакат, карикатуру, іронію чи графіку намагалися осмислити події війни. Спочатку виставка з'явилася на "Книжці", а пізніше переїхала на Дерибасівську.
За словами Володимира, тоді мистецтво стало для багатьох способом не втратити зв'язок із реальністю і водночас не зійти з розуму від постійного напруження. Художники працювали у майстернях, створювали нові роботи і майже одразу викладали їх у мережу.
"Меседж у всякої експозиції — це донести до глядача роботи, які створив митець наодинці. Це популяризація робіт художників. Художники це роблять з іронією, із застьобом і з легкістю — воно краще заходить", — розповів Володимир Уманенко.
Згодом із кількох десятків плакатів виросла ціла система постійних виставок. Експозиція почала оновлюватися практично щотижня, а до неї долучалися як відомі художники, так і автори, які раніше не виставляли свої роботи публічно.
Від мистецької акції до місця зустрічі
Сам Володимир каже, що з роками проєкт почав виконувати значно ширшу функцію, ніж просто показ мистецтва. Він став місцем, де люди збираються не лише через картини.
"Одночасно розумію, що приємно, коли акція продовжується стільки часу. Але водночас думаю: вже дістало. Уже п'ятий рік, а воно все актуальне й актуальне", — сказав Володимир Уманенко.
Попри втому від війни, галерея продовжує жити. За словами художника, сюди часто приходять військові, які приїздять у відпустку, друзі проєкту або люди, які колись випадково долучилися й залишилися поруч. Склад учасників постійно змінюється, але саме це, каже він, і робить виставку живою.
"Це вже більш психологічна акція, ніж художня. Люди приходять сюди, художники допомагають, друзі збираються. Буває, що люди зі служби в ЗСУ приїжджають у відпустку й одразу пишуть: "Коли виставка? Я прийду". Життя мінливе, люди змінюються, але ця виставка всіх об'єднує", — розповів Володимир Уманенко.
Він додає, що навіть після завершення війни місту варто залишити такий формат як постійну частину міського простору.
"Якщо закінчиться війна, то вуличну виставку теж треба робити. У місті має бути офіційна вулична галерея", — зазначив Володимир Уманенко.
"Це мистецтво як прояв свободи"
Кураторка Музею сучасного мистецтва Одеси Тетяна Нестеренко вважає, що важливість проєкту полягає не лише у самих роботах, а й у тому, що художники мають можливість говорити напряму з людьми, без традиційних музейних рамок.
"Це мистецтво, вуличне мистецтво як прояв свободи. Художники мають можливість демонструвати свої роботи напряму людям, минаючи якісь бюрократичні шляхи", — сказала Тетяна Нестеренко.
За її словами, навіть спільне створення експозицій чи розмальовування банерів перетворюється на окремий процес, який захоплює не тільки учасників, а й перехожих.
"Енергія розповсюджувалась не лише серед тих, хто брав участь, а й серед людей, які просто проходили повз", — розповіла Тетяна Нестеренко.
Кураторка зазначає, що сьогодні галерея вже претендує на унікальний формат, якого майже немає в інших містах.
"П'ятий рік поспіль в умовах війни і постійних обстрілів існує така річ, і люди приходять щосуботи або щонеділі, щоб щось повісити, намалювати чи просто бути поруч", — наголосила Тетяна Нестеренко.
Місце, де важливе не лише мистецтво
Художниця Ліза Книга говорить, що сприймає галерею передусім як простір для формування спільноти. Для неї головна цінність проєкту — це не стільки самі роботи, скільки люди, які навколо нього збираються.
"Я ставлюся до цієї акції як до точки спільнототворення. Найцінніше тут — це спілкування, обмін ідеями", — сказала Ліза Книга.
Частина її робіт також несподівано з'являлася на міських стінах, хоча спочатку вона навіть не знала, що їх використовують для експозицій. За словами художниці, такі роботи часто зривають, зафарбовують чи просто забирають.
"Вони не про війну, але про життя. Їх замальовують, зривають, крадуть", — розповіла Ліза Книга.
Сам Володимир Уманенко говорить, що навіть така реакція є частиною життя вуличного мистецтва.
"Якщо роботу хтось зриває або зафарбовує — значить мистецтво працює. Значить воно чіпляє", — сказав Володимир Уманенко.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області.
