Жителька села Концеба на Одещині Галина Шатайло понад десять років займається ткацтвом. Ремесло перейняла від бабусі та мами, а зараз самостійно створює доріжки на верстаті у власному будинку. Каже, найбільше любить сам процес роботи, а найскладніше — правильно підготувати основу та заправити верстат.
"Усе починається зі снувалички"
Робота над доріжкою починається задовго до самого ткацтва. Спочатку потрібно підготувати основу — нитки, з яких потім створюватиметься тканина. Для цього Галина використовує снувалкуспеціальний ручний прилад у ткацтві, призначений для підготовки та намотування ниток основи, яку її чоловік зробив власноруч.
Жінка пояснює: на цьому етапі найважливіше — уважність. Якщо неправильно переплести нитки, далі верстат працюватиме неправильно і всю роботу доведеться переробляти.
"Тут потрібно дуже бути уважним, тому що кожен раз ось тут повинна правильно перехреститися оця ниточка", — каже Галина.
Після снування нитки обережно знімають та заплітають у своєрідну косу, щоб не переплутати основу. Лише після цього її можна переносити до верстата. Галина каже, цей процес займає багато часу і потребує терпіння.
Ремесло від бабусі та мами
Ткацтвом Галина захопилася ще у дитинстві. За її словами, у Концебі колись майже в кожній хаті стояли верстати, а доріжки ткали для власних потреб — застеляли ними підлогу, лавки та навіть прикрашали весільні шатра.
"Я займаюся ткацтвом ще з дитинства. Але все це я черпала від своєї бабусі і від мами. Тому що у нашому селі дуже багатьох людей були оці верстати. Раніше цим займалися"
Через роки Галина вирішила повернутися до ремесла вже самостійно. Каже, найважчим було навчитися снувати основу та заправляти верстат — це вміли далеко не всі майстрині.
"В один момент я собі захотіла, згадала про це ремесло. Була в нас ще жіночка тут в селі, яка мені допомогла навчитись снувати основу, заправляти верстат, тому що це саме основне".
"Основний наш друг — це човник"
Коли основа готова, починається сама робота за верстатом. Галина розповіла, саме цей процес приносить їй найбільше задоволення.
Для ткацтва використовують десятки деталей, однак головний інструмент — човникдеталь ткацького верстата, що прокладає утокову нитку між нитками основи, через який проходить тканина. Майстриня пояснює: нитки потрібно щільно переплітати, аби доріжка була міцною та "цупкою":
"Ми між ниточками першим рядом зверху і другим рядом знизу пропускаємо човничок, розправляємо цю ниточку тканинку, притискаємо лядою".
За один раз на верстат заправляють основу приблизно на 40 метрів доріжки. Коли частину тканини виткали, її зрізають та скручують у рулон.
"Найважче — не переплутати нитки"
За словами Галини, найбільш складним етапом у ткацтві залишається саме підготовка основи. Тут важливо не помилитися навіть в одній нитці, інакше доведеться переробляти всю заправку верстата.
Саме тому ця частина роботи потребує найбільше уваги та зосередженості. А ось сам процес ткацтва, каже майстриня, навпаки — заспокоює.
"Потрібна така увага, щоб не переплутати нитки. Кожна нитка, коли снується згори донизу і знизу догори, там вона переплітається в одному місці. І потрібно не забути це зробити. А вже процес роботи на верстаті мені дуже подобається", — додала майстриня.
За словами жінки, за чотири години безперервної роботи можна виткати приблизно два метри доріжки.
"Відчуваю руки бабусі й мами"
Галина каже, що ткацтво для неї — не лише ремесло чи спосіб заробітку. Коли сідає за верстат, згадує своїх рідних, які теж працювали за ним багато років тому.
"Я завжди сідаю за верстат і відчуваю руки моєї бабусі, моєї мами. Вони торкалися цього верстата. І коли сідаєш, ти просто собі про щось думаєш, щось згадуєш".
Зараз жінка продовжує ткати доріжки на замовлення. За її словами, за десять років роботи створила вже сотні метрів тканини, хоча точної кількості не рахувала.
"На перше місце я ставлю задоволення від цієї роботи. Черпаю я енергію від неї. Люди замовляють, кому потрібно, кому подобається. Це і якась частина заробітку мого. Але саме основне — це зайняття, від яких я кайфую", — поділилась Галина.
Мрія — передати ремесло далі
Галина розповіла, що хотіла б ділитися своїми знаннями з іншими. До неї вже приходять школярі та діти із садочка, яким цікаво побачити старовинний верстат та процес ткацтва.
Жінка сподівається, що хтось із молодших поколінь також захоче продовжити це ремесло.
"Дуже хочеться ділитися цим ремеслом і з тими, кому цікаво, і хто захоче. До мене приходять, у нас є школа, є гурток, який вони займаються. Вони до мене приходили, навіть з садочка діти приходили. Можливо, будуть цим займатися".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
