Історія Одещини — це не лише козацький спадок, молдавські села чи османські фортеці. У XIX — на початку XX століття тут заснували понад сто німецьких колоній — зокрема Зельц, Мангейм, Кандель і Карлсталь уздовж Кучурганського лиману.
Сьогодні їхні назви майже зникли з мапи, а від соборів і кірх залишилися руїни. У 1940-х роках радянська влада депортувала значну частину німців і стерла назви поселень, знищуючи сліди їхньої культурної спадщини.
Історію цих колоній сьогодні доводиться відновлювати по архівах і спогадах — зокрема краєзнавцю Олексію Келєру, який досліджує її понад 30 років.
"Я — син депортованого, онук репресованого і правнук розстріляного німця. Тому маю право дізнатися про це більше", — каже він.
Як німці з’явилися на півдні України
Наприкінці XVIII століття Російська імперія почала активно заселяти Північне Причорномор’я. На ці землі запрошували іноземців — ремісників і селян, які могли розвивати господарство.
Серед них були німці. Їм обіцяли землю, податкові пільги на 10 років, свободу віросповідання і звільнення від військової служби.
"Це були сімейні люди. На одну родину давали десятки гектарів землі — самотужки її обробити було неможливо", — пояснює Олексій Келєр.
За кілька десятиліть на Одещині з’явилися понад сто німецьких колоній — з власною культурою, архітектурою і укладом життя. Серед них — Зельц, Кандель, Мангейм, Карлсталь, які формували цілі колоністські округи.
Колоністи привозили не лише ремесла, а й нові практики — зокрема вирощували шовковицю і розводили шовкопряда.
Будинки з підвалами і села за планом
У селі Широка Балка, яке колись мало назву Карлсталь, і досі стоять будинки німецьких колоністів.
Це поселення виникло не зовсім як звичайна колонія. На початку XIX століття сюди приїхав німецький аристократ і започаткував велику вівчарську ферму. Для роботи привіз фахівців і робітників — так навколо господарства сформувалося село.
Про колонію згадують і в архівних документах: новоросійський генерал-губернатор Рішельє у листах писав про її розвиток і зростання поголів’я овець.
З роками воно стало типовою колонією, але з незвичним профілем — тут розводили овець і розвивали господарство.
Будинки відрізняються від звичних українських хат: витягнуті, під одним дахом — житло, господарські приміщення і навіть хлів. Усе — під одним дахом, із фасадом на вулицю. Під кожним будинком — великий льох.
"Холодильників не було, тому все зберігали під землею. Там постійна температура — приблизно +13–14 градусів", — каже Келєр.
Місцеві жителі розповідають, що деякі підвали могли з’єднуватися між собою.
"Сходинок було десь 17. Стіни викладали арками з каменю. Дуже глибокі підвали", — згадує жителька села Лідія Клівець.
Схожі підземні приміщення є і в Кам’янці — колишній німецькій колонії Мангейм.
У селі досі зберігається планування колонії: старі карти співпадають із сучасним розташуванням будинків, а подекуди — навіть із прізвищами жителів.
"Кажуть, підвали могли тягнутися аж до сусідніх сіл. У деякі навіть можна було заїжджати возом", — розповідає староста Володимир Бокій.
Планування самих сіл також збереглося: сучасні будинки часто стоять на тих самих фундаментах, що і понад сто років тому.
Кірхи, які пережили століття
Німецькі колоністи починали будівництво з церкви — вона ставала центром села. Спочатку зводили храм, а вже навколо нього формувалося поселення.
У Кам’янці досі стоїть католицький храм Пресвятої Діви Марії, збудований у неоготичному стилі. Сьогодні це напівзруйнована будівля без даху — лише стіни нагадують про його масштаб.
У 1930-х роках храм закрили: зняли хрести, знищили орган і спалили вівтар. Пізніше будівлю використовували як зерносховище.
"Тут був один із найкращих органів. Його замовляли з Австрії, як і вітражі", — розповідає працівниця будинку культури Тетяна Ігнатьєва.
У Лиманському, колишній колонії Зельц, зберігся ще один масштабний храм — Собор Успіння Пресвятої Богородиці. Його звели у 1901 році.
Колись у собору були дві вежі майже по 60 метрів. До сьогодні вони не збереглися, але сам храм стоїть.
У радянські часи будівлю перетворили на сільський клуб.
"Хотілося б хоча б законсервувати його. Але зараз це неможливо — всі кошти йдуть на війну", — каже юристка Вигодянської громади Каріна Молчанова.
Ще один храм — у Рибальському (колишня колонія Кандель) — зберігся краще, але стоїть зачиненим і поступово руйнується. Багато років його не відновлюють, хоча будівля загалом вціліла.
Депортації і знищена пам’ять
Історія німецьких колоній обірвалася у ХХ столітті. Після встановлення радянської влади колоністів почали репресувати. А у 1944 році більшість німців примусово виселили.
У цьому регіоні зафіксували один із найбільших відсотків репресованих серед німецького населення.
Тоді людей вивозили колонами на підводах. Частину намагалися переправити через Дністер, але не всім це вдалося — частину повернули і відправили до спеціальних таборів на півночі області.
За словами Келєра, людей проганяли через військово-польові суди.
"Їх судили і давали від трьох до десяти років таборів. Звинуваченням була "зрада Батьківщини" — зокрема через те, що вони мали документи, які підтверджували їхнє німецьке походження", — каже він.
Разом із людьми зникала і пам’ять про них.
Цвинтарі руйнували, надгробки розбирали на будівельний матеріал — ними викладали паркани або використовували у господарстві. Назви колоній змінювали.
"Старі кладовища існували, поки хтось пам’ятав. Коли людей не стало — їх просто стерли", — додає дослідник.
Сьогодні біля колишніх храмів ще можна знайти уламки надгробків — напівзасипані землею, заховані в чагарниках або вмуровані у старі паркани.
Що залишилось сьогодні
Попри руйнування, сліди німецької присутності збереглися:
- планування сіл
- старі будинки
- підвали
- кірхи
- архіви і карти
До повномасштабної війни сюди приїжджали нащадки колоністів із Німеччини, США та Канади.
"Для них це мала батьківщина", — каже Келєр.
Сьогодні ці поїздки майже припинилися. Місцеві кажуть, ці місця могли б стати туристичними маршрутами — з німецькими будинками, кірхами і музеями. Але поки що ця історія залишається маловідомою.
"Тут можна було б зробити і туристичні маршрути, і простори для дітей — потенціал великий", — каже директорка краєзнавчого музею Лиманського Маргарита Будаєва.
Історію німецьких колоній на Одещині доводиться відновлювати по частинах — із документів, руїн і спогадів.
Під землею ще залишаються ті самі підвали, а біля храмів — уламки надгробків. І це майже все, що лишилося від людей, які колись будували ці села.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
