В Одесі попрощалися з 31-річним військовослужбовцем Ігорем Яциком, який загинув у травні 2022 року під час російського обстрілу на донецькому напрямку. Майже чотири роки він вважався зниклим безвісти — тіло військового вдалося повернути лише цього року в межах репатріації.
Ігор Яцик долучився до лав Збройних сил України навесні 2022 року як доброволець. За словами рідних, рішення було свідомим — він не міг залишитися осторонь війни. Уже за кілька днів після виходу на позиції зв’язок із ним обірвався.
Сестра загиблого Софія розповіла, що востаннє бачила брата 24 лютого 2022 року. Після навчання вже за кілька днів зв’язок із ним обірвався. Родину сповістили, що Ігор вважається зниклим безвісти. Лише згодом стало відомо, що чоловік загинув у день виходу на позиції.
"Ми не знали три роки, ми його шукали. Мама постійно ходила на різні зустрічі, де говорили про зниклих безвісти… Ми дуже намагалися і до останнього вірили, що він живий", — розповіла Софія.
Встановити долю Ігоря вдалося після того, як його близький друг В’ячеслав Подлєсняк побачив фото загиблого у спільноті з пошуку безвісти зниклих і полонених та повідомив родині.
"Коли дізнався, я спочатку не міг повірити… Він мені пообіцяв, що повернеться. Говорив: "Чого б мені це не коштувало", — згадує В’ячеслав.
Вирішальним у пошуках Ігоря стало виявлення тіла одного з його побратимів-медиків. За словами сестри Софії, з’ясувалося, що тоді вони перебували разом і були поховані у спільній могилі, після чого їхні тіла розподілили по різних моргах.
Ідентифікувати Ігоря вдалося за допомогою ДНК-експертизи — для цього родина неодноразово здавала зразки та навіть виїжджала до моргів. Тіло військовослужбовця повернули на підконтрольну Україні територію цього року під час репатріації.
Сестра згадує, що коли Ігор загинув, їй було лише 10 років. Увесь цей час вона продовжувала писати йому повідомлення і вітати зі святами, сподіваючись на відповідь.
"На всі свята я завжди його вітала… Ми вірили, що він повернеться. І не дочекались, на жаль", — поділилась Софія.
Друзі та знайомі згадують Ігоря як життєрадісну й сильну людину. Однокласниця Вікторія Коваленко каже, що він завжди приходив до школи з жартами і гарним настроєм, а у дорослому житті не втрачав оптимізму навіть у складні моменти.
Близький друг Микола Гончар додав:
"Ігор був справжнім другом. Завжди підтримував, завжди працював. Він завжди був поруч, коли треба, постійно".
Поховали військового на Одещині у селі Нерубайське 4 квітня 2026 року.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
