Пряник в українській традиції завжди був більше, ніж просто ласощами — його дарували, берегли й використовували як оберіг та прикрасу. Сьогодні одеська мисткиня Леся Станкевич відроджує цей символ, перетворюючи пряник на справжнє мистецьке полотно: знак пам’яті, захисту та надії. Через ручний розпис і давні українські мотиви, мотанки, птахів і янголів, вона розповідає історії про війну, втрату, рух і відродження.
Вісім років пряничного мистецтва
Леся Станкевич займається пряничним мистецтвом близько восьми років. Каже,процес створення робіт надзвичайно трудомісткий — кожен витвір проходить через кілька етапів ручної обробки, що можуть тривати годинами.
Одна з робіт, янгол як прикраса для ялинки, демонструє складність технології. Спочатку готується основа, потім контури вкриваються їстівним золотом (кандуріном) — процес, що займає 15-20 хвилин. Після цього йде розмальовка їстівною емаллю — сумішшю з глюкози, води та фарбників, що створює вітражну поверхню. Фінальні елементи домальовуються вручну цукровою глазур'ю, а потім усе вкривається ювелірною смолою для тривалого зберігання.
Як війна змінила творчість
До початку повномасштабного вторгнення роботи Лесі Станкевич були про Одесу, одеський гумор, чаєчки. Але з лютого 2022-го все змінилося.
"В моїй кар'єрі митця сталася перерва, бо я займалася волонтерством. І вже у Львові, коли пройшов, напевно, рік, я знову почала малювати", — розповіла мисткиня.
Каже, повернення до творчості не було простим. Спочатку здавалося, що красиві, не дуже практичні речі не потрібні в умовах війни. Але кілька випадків показали, що символічні речі впливають на стан людей, до кого вони потрапляють.
"Я думаю, що війна вплинула на всіх, хто щось створює. На початку повномасштабки був ступор. І здавалося, що ось такі речі, якісь просто красиві, не дуже практичні, вони не потрібні. А потім було декілька кейсів, де я побачила, що такі символічні речі впливають на стан людей, на тих, до кого потрапляють. І я почала малювати спочатку те, що здавалося відбитком реальності, а потім, напевно, те, чого не вистачає в нашій реальності", — пояснила Леся.
Мотанка як символ захисту
У Львові Леся створила одну зі своїх перших воєнних робіт — "Мотанку". Її попросили намалювати щось українське для людей за кордоном, що відображало б настрій того моменту.
"Через своє бачення я намалювала свій настрій, а саме "Мотанку". Чому "Мотанку"? Бо вона є оберегом. А мені хотілося показати, що Україна — це не про жертву, не про агресію, а про захист. Захист себе, захист своїх, захист людей тощо", — сказала мисткиня.
Як пояснила Леся, "Мотанки" спочатку з’явилися як сувеніри для закордонних партнерів і важливих гостей, щоб показати: Україна не лише обороняється, а й творить, продовжує жити і зберігати свою культуру. Окрім цього, такі роботи часто ставали лотами на аукціонах у США.
Від їстівного до вічного
Коли мисткиня почала створювати складні композиції, виникло питання від глядачів: як це їсти? А якщо не їсти — що з цим робити? Чи буде воно стояти довго?
"Ми вирішили, що цей символізм має бути в чомусь закарбований і стати трохи більш довговічним", — поділилася Леся.
Так з'явилася неїстівна колекція потайників — дармовіси на сумку, в кожному з яких закладений свій сенс як певного оберега. Наприклад, коник — символ руху та енергії, що його зображували на рушниках і глечиках, одночасно виступає оберегом для дому.
Повернення до традицій через ялинкові прикраси
Мисткиня розробила авторську техніку, що дозволяє перетворити пряник на прикрасу для ялинки чи аксесуар, закарбувавши його в ювелірну смолу. Це повертає до давньої традиції, коли пряники дарували не як їжу, а як оберіг і символ.
"Це є певною альтернативою іграшкам, до яких ми звикли. Хоча, насправді, в давнину пряники дарували дівчатам, хлопчикам, не як їжу, а як певний оберіг, як певний символ", — нагадала Леся Станкевич.
Янгол з дзвоником всередині, задуманий як різдвяна іграшка, має нагадувати про радість — адже різдвяні дзвіночки асоціюються з чимось добрим і гарним.
Філософія непрактичних речей
Леся Станкевич зазначила, що для неї творчість — це не просто малювання, а необхідність розуміти, навіщо щось створюється. Каже, має бути внутрішнє відчуття або зовнішній прояв, що потребує вираження. У процесі малювання вона ловить себе на думці, що рука малює сама, а вона лише провідник.
"Головна моя філософія, напевно, що є речі, які здаються не практичними, але насправді вони створюють собою атмосферу, несуть сенси. І коли ми оточуємо себе такими речами, маємо змогу свій стан балансувати і створювати власні символи", — підсумувала Леся Станкевич.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
