Наталія Мойсеєва з села Троїцьке, що на Одещині, понад 30 років пропрацювала у дитячому садочку. Останні три роки вона чекала свого сина, захисника Маріуполя В’ячеслава Мойсеєва, з російського полону. Його обміняли 23 травня в рамках Стамбульських домовленостей 1000 на 1000. Як жила всі ці роки, шукала сина, а потім доводила, що він перебуває у полоні — жінка розповіла Суспільному.
"Доказів не було. Тільки відео"
У Наталії троє дітей — двійнята В’ячеслав і Андрій та донька Ганна. Слава з юності хотів у військове училище, але йому не вистачило двох кілограмів, аби пройти медкомісію. Хлопець закінчив Одеську школу міліції, працював у Біляївському райвідділі. Але у 2017-му пішов до війська — у морську піхоту, та брав участь в АТО. З жовтня 2021-го служив у Маріуполі.
У квітні 2022-го зв’язок урвався, згадує жінка. Родина ще чула Славу на початку місяця, а 12 квітня — його взяли в полон. Про це стало відомо з відео в російських телеграм-каналах. На записі — кілька секунд: поранені, кров, і Слава — переносить носилки. Наталія каже: "Донька мені скинула це відео і каже: сядь, зараз побачиш".
Це був єдиний доказ, що він живий. Бо офіційно його вважали зниклим безвісти.
"Ми приїхали у війсккомат, показали це відео. Але нам не вірили. Лише 17 квітня його вдалося зареєструвати як полоненого. Потім ще рік доводили, що він справді в полоні, а не десь інше".
"Його били скрізь. Але вижив і допомагав іншим"
Наталія з донькою їздили до Києва, ходили на всі зустрічі родин полонених, писали, дзвонили, передавали листи через благодійні організації. Увесь цей час Наталія жила між стінами та довгими дорогами, серед новин і без новин. Одного дня прийшов лист від сина — сухий, надиктований.
«Здравствуй, моя мама, Моісеєва Наталія Миколаївна… Я у полоні Російської Федерації».
Було ще кілька листів. Але відповідей Слава не отримував: жодного з переданих повідомлень йому не віддали.
"Полонені, яких звільняли, казали мені: "Ваш Слава — як старший брат. Він нас рятував". Один хлопець розповідав, що не міг їсти консерви, а Слава віддавав йому свій хліб. А сам їв те, що залишалося".
За словами жінки, її сина били. У кожному місці утримання — спершу в Оленівці, потім у Суходольську, потім у В’язьмі.
"Він казав, що якщо руки й ноги цілі — значить, не поранений. Значить, ще можна жити".
"Нашого Славу обміняли"
23 травня 2025 року Славу звільнили у межах великого обміну. Але родина дізналася вже після того, як полонені перетнули кордон.
"Мені прийшла смс: "Чекайте на дзвінок". А за хвилину донька кричить у слухавку: "Нашого Славу поміняли! Мамо, дзвони йому — він не може додзвонитися!" Я набрала — і почула: "Мамо, я вже вдома. В Україні". Я не могла говорити. Просто слухала. Він каже: "Так, все, мені вже пора йти" — і усміхається".
Йому виповнилося 45. Свій ювілей В’ячеслав зустрів у полоні, але сьогодні — поруч з родиною.
"Стійкий олов’яний солдатик"
Сьогодні Наталія намагається відновити своє здоров’я — за ці три роки жінка пережила мікроінсульт. Її син — на реабілітації. Побратими прозвали його "стійким олов’яним солдатиком".
"Я питала: Слава, що тобі привезти? — Вертути, каже. От і зробимо вертуту. Хотілося б, щоб усі зібралися вдома. Щоб була вся родина. Щоб не було війни. І щоб у Слави теж склалося життя. Щоб не був один”"
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
