Родина Братусів, яка вимушено переїхала з Донеччини до Одеси, вже понад два місяці чекає на звістку про долю свого чоловіка та батька. Дмитро Братусь, який приєднався до лав ЗСУ у вересні 2024 року, зник безвісти 9 лютого 2025. Його дружина Ганна з двома дітьми — восьмирічним Матвієм та майже трирічним Денисом — продовжують вірити, що він повернеться додому.
Вимушене переселення з Донеччини
Сім'я Братусів походить із Селидового на Донеччині, де Дмитро працював шахтарем, як і більшість чоловіків у їхньому місті. Коли лінія фронту наблизилася до їхнього населеного пункту, родина була змушена виїхати в Одесу.
"Ми приїхали з Донецької області, з маленького міста Селидове. Воно дуже гарне, дуже добрі люди там живуть. Ми до останнього вірили, що все-таки ж повернемося туди. Ну, я вже розумію, що ми туди вже не повернемося, тому що воно вже окуповане", — розповідає Ганна Братусь.
У той момент Ганна очікувала на народження другої дитини. Відсутність медичної допомоги, ліків та елементарних речей для немовляти створювала загрозу для матері та дитини, тому рішення про евакуацію було неминучим.
"Я була на сьомому місяці вагітності, лінія фронту почала наближатися саме до нашого міста, і ми вже розуміли, що я спокійно не народжу дитину. Вже не працювали лікарні. Мені навіть казали, що ви можете у нас народити, але не факт, що ви не народите в підвалі. Краще вже виїжджати, бо в аптеках вже не було ліків, памперсів вже не було. Мало що завозили", — згадує жінка.
В Одесі Дмитро влаштувався працювати охоронцем. Наприкінці вересня 2024 року, коли чоловік повертався додому, його зупинили представники територіального центру комплектування. Так чоловік потрапив у військо.
"Йшов зі зміни додому і йому на шляху трапилися співробітники ТЦК, і вже додому він не дійшов. Я йому почала телефонувати в цей день. Це було 26 вересня. Слухавку він вже не взяв. Я зрозуміла, що трапилося. Таким чином він вже опинився в Збройних Силах України", — пояснює Ганна.
Останній дзвінок і зникнення безвісти
Останній раз родина спілкувалася з Дмитром 9 лютого 2025 року. Він зателефонував, розповів про свої плани та заспокоїв близьких. Після цієї розмови зв'язок із ним обірвався.
"Він ввечері подзвонив, сказав, що виїжджає на позицію. Все добре, не переживайте, я все знаю, що де робити. І ось з цього моменту досі зв'язку з ним немає жодного", — розповідає дружина військового.
Жінка намагалася з'ясувати долю чоловіка через військове командування, зверталася до різних інстанцій та отримувала суперечливі відповіді, які не давали чіткого розуміння ситуації та місцеперебування Дмитра.
"У мене був номер заступника командира бригади і я подзвонила, сказала, що я Ганна Братусь, розкажіть, не можу знайти чоловіка, не виходить на зв'язок, що трапилося. Він почав казати, що Діми немає в жодному списку, значить, з ним все добре. Ми просто їх не можемо забрати з позиції, бо коли вони там були, потрапили під артобстріл. І зараз там дуже важко вивезти людей. І він мене якось так заспокоїв, я думаю, ну добре, чекаю, мені виходу немає іншого", — згадує Ганна.
З того часу минули два місяці. Незважаючи на офіційний статус "безвісти зниклий", родина й досі не отримала відповідного акту про розслідування справи.
"Акт про розслідування ще нам не вислали. Я телефоную на гарячу лінію і мені: "Так, завтра передзвоніть". "Так, вже готово, чекає підпису, завтра передзвоніть". Це завтра вже триває місяць", — розповідає дружина військового.
"Я дуже пишаюся татом"
Восьмирічний Матвій дуже сумує за батьком. Хлопчик намагався допомогти батьку, організувавши збір коштів для посилки на фронт.
"Я хотів татові відправити посилку. Всередину я хотів купити грілки, смаколики, ліки. Мені вдалося зібрати гроші, я все купив і відправив татові та його побратимам посилку", — розповідає син військового.
Матвій пишається своїм батьком і з нетерпінням чекає на його повернення. Він будує плани на майбутнє та мріє про звичайні сімейні радощі.
"Я коли бачу військових на вулиці, підходжу до них і кажу, що мій тато теж служить на фронті. Я дуже пишаюся татом і хочу, щоб він скоріше приїхав до нас і ми погралися в футбол", — ділиться своїми почуттями Матвій.
Ганна намагається бути відвертою зі старшим сином:
"Матвій вже дорослий, він вже майже все розуміє. Я йому так і кажу, що батько наш захищає нашу Україну. Просто на цей час з ним немає зв'язку. Те, що я знаю сама, я йому і кажу", — розповідає мати.
Попри важкі обставини, Ганна знаходить у собі сили рухатися далі заради дітей і заради пошуків чоловіка:
"Як би мені не було важко, я розумію, що якщо я зараз опущу руки, крім мене мого чоловіка шукати нікому. Перший місяць був стан просто лежати і не вставати, але потім дивлюся, що мені потрібно двох своїх діток якось підтримувати. Їм зараз і так важко, що ми живемо не вдома у себе, що друзі залишилися там, родичі залишилися там, рідні люди залишилися там. І просто я повинна їх надихати, казати, що все добре. Я і так живу тільки тією думкою, що все добре, що ми скоро знайдемо, все-таки ж знайдемо чоловіка".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
