У 2010 році група футбольних фанатів у Миколаєві вирішила почати грати у регбі. Так з’явився перший клуб "Корабел". Через десять років один із гравців створив іншу команду — "Вітовка", у якій продовжують грати й дотепер. Під час повномасштабного вторгнення більшість гравців долучились до війська, деякі потрапили до полону РФ, були поранені або загинули.
Про плани команди, як регбі формує характер й допомагає на війні, гравці та тренер "Вітовки" розповіли кореспондентам Суспільного.
Правила гри та історія миколаївської команди
Гравець команди Ігор пояснив, що регбі — це контактна гра з м’ячем, у яку понад два століття тому почали грати в Англії.
"Один з хлопців в Англії під час гри у футбол взяв м'яч в руки й побіг — після цього це вже почало розвиватись. Всім здається, що це дуже травматичний спорт, але скажу, що це не так. Всі прийоми — з борцівської техніки. В цілому, якщо ти підготовлений більш-менш, то травм не так багато", — пояснив він.
Миколаївська команда частіше грає в олімпійському форматі — "регбі-7".
"Із назви все зрозуміло: сім гравців проти семи, тайм — сім хвилин. Це дуже швидка динамічна гра — сім хвилин, і потім свисток. Тому я б навіть порівняв "регбі-7" з легкою атлетикою. Тут більше треба бігати, ніж боротися, як багато хто думає".
Тренер "Вітовки" Олександр розповів, що у 2010 році з групою футбольних фанатів створив у Миколаєві перший регбійний клуб "Корабел".
"Почали, тренуватись, грати, брати участь в різних аматорських турнірах, потім в чемпіонаті України, в першій лізі пробували себе. Я грав в "Корабелі" з 2010 до 2020 років", — каже чоловік.
"У 2020 році я почав тренувати. Я знайшов групу молодих хлопців у Корабельному районі. Кажу їм: "Давайте, на тренування з регбі". А мені вони відповідають, що це далеко. Я говорю: "Тоді я буду приїжджати до вас, тренувати, будемо грати в регбі". І так згодом ми вирішили команду зробити. Таким чином з'явились дві команди — "Корабел" і "Вітовка" — команда, за яку я грав, і команда, яку зібрав".
Олександр зазначає, ті, хто спочатку ходили на заняття з регбі — футбольні фанати.
"Спочатку це була "гра для своїх". Майже ніхто з вулиці не потрапляв на тренування. Потім з роками почали приводити друзів та родичів. Але спочатку там були виключно футбольні фанати. Це хуліганська гра для джентльменів. І, в принципі, в регбі, якщо брати велике регбі, коли грають "15 на 15", то там можна знайти місце для кожного спортивного чоловіка", — говорить тренер.
Тренер додав, що більшість гравців з "Корабела" і "Вітовки" пішли на фронт з початком повномасштабного вторгнення.
"Зовсім мало хто залишився прям в Миколаєві. Ми вирішили відновити тренування у 2022 році — це були заняття по п'ять-шість людей. Згодом ми почали набирати оберти, зараз трішки зібрали склад і намагаємось їздити на турніри й змагатись", — каже регбіст.
Гравець команди Владислав спочатку вважав регбі занадто травмонебезпечною грою. Втім, вже після першого тренування йому сподобався підхід тренера та атмосфера в команді.
"Цей спорт у собі змішує всі види спорту, які можливо придумати — це і футбол, і боротьба, і може теніс. Ось бойові єдиноборства тут — прям база: боротьба, дзюдо, джиу-джитсу. Є більш сильні хлопці, вони грають у сутичках, більше на захист. Ти можеш бути худим, можеш бути повніше — це немає ніякого значення. Тобі тут знайдуть позицію — це 100 відсотків", — пояснює чоловік.
"Цей вид спорту допоміг мені вижити на війні": як військові повертаються до гри після фронту
Гравець миколаївського регбійного клубу "Вітовка" Назар служив у президентській бригаді імені Богдана Хмельницького. Після фронту продовжує цікавитись регбі.
"Просто бігати та грати — це замало. Треба слідкувати за світовою серією, щоб бути в тренді. Це силовий вид спорту, у ньому багато захватів та падінь. Інтелектуально тут теж треба бути розвинутим, тому що багато комбінацій та правил: розмітка, скільки метрів треба відійти, коли відійти, коли треба "накрити" м'яч", — пояснює воїн.
Назар додав, що багато його товаришів по команді нині перебувають на фронті, деякі загинули.
"Мій товариш, з котрим ми прийшли на регбі, зараз в полоні. Зараз молоді хлопці приходять, тренуються. Я думаю, в них все вийде. Головне — бажання".
Чоловік під час служби перебував на Бахмутському напрямку. На одному із бойових завдань натрапив на міну й дістав поранення.
"Багато було важких завдань, але тримались. Треба було зайти на позиції. Там все було засипано мінами, ми це розуміли, але хлопців треба було міняти і заради цього ми пішли. Ну і так сталося, що я наступив на міну. Була дуже довга евакуація, тому не змогли так, як хотілося зберегти ногу. Хотілось би, щоб залишилось коліно, але його немає", — розповідає чоловік.
Ще один гравець "Вітовки" Валерій повернувся до спорту після полону. Каже, нещодавно було його перше тренування з того часу, як його звільнили. Регбі Валерій почав займатися у 19 років.
"Сподіваюсь, що здоров'я мені дасть можливість грати так, як я грав, раніше. Я вважаю, що це реально чоловічий спорт для справжніх джентльменів, бо в ньому є чесність. Тут немає такого, як у футболі, що ти впав, катаєшся по полю, а тебе ніхто не зачепив. Тут — навпаки", — каже звільнений з полону.
"Ти стоїш із останніх сил, коли тебе "кладуть", борешся в цьому раунді. Бувають й сутички, де проявляється справжня мужність на полі. Я вважаю, що люди, які займаються регбі, мають дуже сильний характер. І ось мої друзі, хто з клубу мого, з інших клубів, вони після цього показали свій характер та мужність на війні".
У чоловіка є поранені та загиблі друзі на фронті. Серед полеглих — військові Микита Тітов та Ярослав Мамулієв із позивним Карабас.
"Ярік загинув під час контрнаступу на Запорізькому напрямку у 2023 році. Дійсно, хлопці були гідними гравцями та людьми у житті. І загинули, як справжні воїни", — розповів він.
Зустрів повномасштабне вторгнення Валерій у Маріуполі.
"Я тоді сидів на спостережному пункті. Почув залпи з БМ-21 "Град", які спочатку обстрілювали Маріуполь, потім уже почали за кілька хвилин атакувати наші позиції. Пізніше, через декілька місяців, я опинився на комбінаті "Азовсталь". Вийшов за наказом у полон 18 травня 2022 року, а повернувся 19 квітня 2025 року", — пригадує військовий.
"Коли важко, треба просто стиснути зуби, перебороти себе, свої страхи. Тому я вважаю, що регбі — це той вид спорту, який допоміг мені вижити на війні та в полоні. Це про те, як переступати через себе, стиснувши зуби і йти до кінця".
Проблеми з фінансуванням та перспективи команди
За словами регбіста Назара, команда тренується без належного фінансування.
"Команду "тягне" тільки тренер, ніякого фінансування немає. Поле, на якому хлопці грають, просто з піску, хоча регбі — це контактний вид спорту, де треба падати. Хлопці всі брудні, покоцані, тому що кожне падіння — це боляче", — каже спортсмен.
Тренер команди Олександр додає, що хотів би, аби місто підтримувало розвиток регбі на дитячому та студентському рівнях.
"Щоб у Миколаєві можна було грати у регбі між собою, аби це була конкуренція і команда вже награвалась в самому місті, а потім їздила десь грала вже на чемпіонатах. Бо коли ти тільки їздиш кудись на ігри — це важко".
"Хороші умови штучного газону — на центральному стадіоні Миколаєва. А на відкритому футбольному полі на "Зорі" — жодного газону. Для контактного виду спорту треба, щоб був газон натуральний або рівний хоча б. Інші всі умови стандартні, як футболістів: роздягальня, душ та інше", — перелічив тренер миколаївських регбістів.
Спортсмени прагнуть, аби місто вкладало більше ресурсів у розвиток регбі, щоб молодь могла тренуватися на якісних майданчиках і могла опановувати спорт.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.
