3 вересня 2024 року солдат загону підтримки Сил спеціальних операцій ЗСУ Олександр Борисов написав дружині, що йде на завдання й деякий час з ним не буде зв’язку. Наступного дня, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Шептуховка Курської області РФ, він загинув.
Дружина військовослужбовця Світлана Борисова розповіла Суспільному про чоловіка та його бойовий шлях.
Олександр та Світлана познайомилися у 2013 році у Києві. Вона – львів’янка, він – з Донецька. Зустрілися на весіллі у друзів.
"Я запам’ятала його з гітарою у руках. Він грав пісню про кохання, про яке ти ще не знаєш. Зараз я думаю, що так і сталося з нами. Пізніше він казав мені, що закохався у мою усмішку. Казав: "Так, як ти сміялася, так ніхто не сміявся". А мені він видався щирим та бешкетником", — розповідає Світлана.
Тієї ж ночі вони пішли гуляти нічним Києвом до Дніпра. Олександр грав для неї на гітарі посеред ночі.
Після весілля Світлана повернулася до Львова. Олександр залишився у Києві, куди він переїхав кілька років перед тим і де працював юристом. Вони переписувалися й зідзвонювалися. А за два місяці вирішили жити разом. Тим більше, що дівчина переїхала до Києва та стала працювати стюардесою.
Давай одружимося
За кілька років Олександр освідчився Світлані. Це було біля Дніпра після її повернення з одного із рейсів.
"Пам’ятаю, це був дуже складний рейс, дуже складний. Мені треба було відпочити. У Києві, коло Дніпра, є місце, де мені добре. Ми туди пішли. Взяли якийсь салатик. Сашко каже: "Візьмемо пляшку шампанського". Я кажу: "Я така втомлена. Краще візьмемо по пивку". Згодом ми сміялися, добре, що я не попросила якогось бургера чи чебуреків", — говорить дружина Героя.
Каже, що Олександр напередодні купив їй обручку. І планував зробити освідчення більш романтичним. Але того дня не втримався й освідчився.
"Ми сиділи коло Дніпра. І було все прекрасно. Ми сказали одне одному всі найважливіші слова", — каже дівчина.
Згодом пара одружилася.
"Тепер я розумію, що у нас якась гра четвірок. Бо четвертого числа він освідчився, четвертого числа у листопаді ми зіграли весільну вечірку, четвертого лютого, за півтора року, у нас народилася Полінка і четвертого вересня він загинув", — розповідає Світлана.
Згадуючи чоловіка, жінка каже, що попри те, що Сашко народився та виріс у Донецьку, розмовляв виключно українською мовою.
Очікували сина, народилася доня
Народження дитини пара планувала. Про свою вагітність жінка дізналася, перебуваючи в Таїланді.
"Це був травень 2018 року. Поміж рейсами у нас були відпочинкові дні. Ми з екіпажем гуляли, поїхали в якийсь парк. Мені так було зле, мене нудило. Всі казали, що я перегрілася на сонечку. А виявилося, що сонечко – це наша Полінка", — говорить вона.
Згодом чоловік з цієї нагоди купив їй дитяче шампанське.
"Ми були впевнені, що буде хлопчик. Ми просили лікарів, щоби не казали, хто у нас буде. Нам надули кульку. Ми поїхали на берег Дніпра. Коли ми її тріснули, то замість блакитного конфеті посипалося рожеве. Ми дуже здивувалися. Ми вже підібрали ім’я для хлопчика, деякі речі для хлопчика. А тут виявилося, що треба шукати інше ім’я. Саша каже: "Мені подобається Полінка". Мені теж сподобалося. Після цього ми й не обговорювали", — розповідає жінка.
На пологи Сашко пішов разом з дружиною. Йому довірили перерізати пуповину.
"Він дуже любив доньку. І навіть вже коли був на війні, то на її день народження намагався вирватися і приїхати. Минулого року вона вже з травня почала казати, що дзвонитиме командирам тата, аби вони його відпустили. Нагадувала, що вже треба починати відпрошуватися", — говорить Світлана.
Цього року Полінка вперше матиме день народження без тата.
Війна почнеться вночі
Вже за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Сашко почав наполягати, щоби Світлана з донькою поїхали до Львова. Казав, що з дня на день розпочнеться вторгнення. А сам готувався стати на захист зі зброєю в руках.
"Я не вірила, що станеться війна. Я не хотіла нікуди їхати. Я впиралася, він на мене злився. Казав, що коли це почнеться, то це буде четверта-п’ята ранку. Так це і сталося. Ми прокинулися від сильних вибухів", — згадує жінка.
А ввечері перед цим вона розібрала тривожну валізку, яка вже місяць стояла зібраною. А на ранок вторгнення довелося хапати речі, які потрапили під руку.
Коли Світлана з донькою спустилися до авто, в якому вже їх чекав Сашко, щоби відвезти до Львова, там була ще одна дівчина, пасажирка.
"Він познайомився з нею у ліфті. Виявилося, що вона теж з заходу, дуже налякана і не знала як добратися додому. Він запропонував їй сісти з нами в машину", — говорить вона.
У Львові Сашко деякий час волонтерив та намагався мобілізуватися у 80-ту бригаду. А коли зрозумів, що не вдається, то повернувся до Києва й у двадцятих числах березня разом з друзями мобілізувався до ССО.
"Я знала, що він піде на війну. Я переживала, казала: "Подумай, а як же я, а як же Поліна?". Він відповів: "Як я буду їй дивитися в очі, коли вона спитає: "Тату, де ти був, коли була війна?" — розповідає Світлана.
З того дня жінка почала жити з телефоном в очікуванні хоч якогось повідомлення. Хай би це був плюсик чи крапочка. Але це був знак, що її коханий живий.
Подарую тобі ялинку
Згадуючи про чоловіка, жінка каже, що він щороку на її день народження дарував ялинку. Народилася вона 24 грудня.
"Сашко дуже любив бігати. Він бігав півмарафони. І кожного року 24 грудня він зранку казав мені, що йде бігати. Я удавала, що вірю цьому. А додому він повертався з ялинкою", — говорить вона.
Ялинки були різного розміру, часом невеликі, коли народилася донька, то ялинки були вже більшими.
Чоловік заходив до помешкання з ялинкою, дарував. А далі пара вже вбирала деревце разом.
"У 2022 році він був на війні, десь під Бахмутом. То ж замість ялинки передав мені гарний букет через його товариша. У 2023 році Сашко був у відпустці. Тому ялинка була. Це була дуже гарна традиція", — каже Світлана.
І додає, що минулого року на свій день народження вона вже купувала ялинку сама.
"Родинні традиції мають зберігатися", — переконана вона.
Це – найстрашніше, що було
3 вересня 2024 року Світлана з Сашком востаннє спілкувалися.
"О десятій вечора ми ще спілкувалися. Останнє повідомлення від нього: "Полінко, татко запише тобі повідомлення, коли він повернеться і розкаже, що у нього все добре". А за кілька годин його не стало", — згадує Світлана.
Сашко увесь час переконував дружину, що він у безпеці.
"Він писав мені, що він далеко від лінії зіткнення і там, де він є, всього один відсоток небезпеки", — каже жінка.
Але вона все одно переживала.
"Востаннє ми бачилися 23 серпня. Він прощався з Поліною і вперше за ці два з половиною роки заплакав. Я це так близько взяла до серця. І тоді, коли він загинув, у мене був жахливий стан. Тепер я розумію, що я відчувала, що щось сталося", — говорить вона.
Попри те, що чоловік і раніше міг не виходити на зв'язок по п’ять-сім днів, але цього разу у Світлани вже наступного ж дня все падало з рук і вона не могла знайти собі місця.
"П’ятого числа ввечері до мене прийшли й сказали, що Сашко загинув. Треба було їхати на впізнання. І це реально найстрашніше, що я переживала у житті. Ніколи б собі такого уявити не могла. Навіть враховуючи, що він там пробув два з половиною роки. Він завжди запевняв мене, що все буде добре. Не готував мене до такого. Навпаки, казав, що він повернеться", — каже дружина військового.
Приснись мені, приснись
Наступним важким кроком було сказати доньці, що тато загинув.
"Я порадилася з дитячим психологом і сказала Поліні. Вона знає, що її тато – Герой. Вона злиться на нього. Придумує, де взяти довгу палицю, щоби дістати до неба, зачепити його за янгольські крила і повернути на землю. Постійно питає: "Чому тато обрав війну, а не нас?". У неї багато запитань", — каже Світлана.
Дівчинка любить переглядати фото та відео, на яких є її тато. А також увесь час спить з м’якою іграшкою совою, яку їй подарував тато. Його позивний – Сова.
А Світлана відвідує чоловіка на полі почесних поховань. І просить його, щоби він їй наснився.
"Наснився одного разу, після загибелі. Такий гарний був. Ніби ми приїхали до нього, де розташувався їхній підрозділ. Він гарно підстрижений, ніби щойно з перукарні. Стоїть та смажить м'ясо з картоплею. Я підхожу та кажу: "Коханий, ти ж загинув". А він мені каже: "То я там, де я був, загинув. А тут, де я є, ми всі разом, щасливі". І в тому сні він мене обійняв та поцілував", — каже жінка.
