39-річний енергетик “Львівобленерго” Володимир Гарасимів — один з тих, хто відновлює електромережі та високовольтні лінії після російських обстрілів. Зокрема, разом з бригадою чоловік їздив виконувати цю роботу на Миколаївщину після деокупації. Енергетик був нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.
До Дня енергетика, який в Україні відзначають 22 грудня, Суспільне поспілкувалося із Володимиром Гарасимівим про роботу під час війни та особистий внесок у відновлення електромереж.
Розкажіть, скільки працюєте в енергетичній сфері, на якій посаді і що входить у ваші обов’язки?
В енергетиці, зокрема на підприємстві “Львівобленерго”, працюю майже 20 років. З них 10 років працював електромонтером з обслуговування високовольтних ліній електропередач і вже стільки ж – майстром Стрийської дільниці служби ліній 35 кВ і вище.
Свого часу закінчив Стрийський технікум електрифікації і модернізації сільського господарства (зараз – Стрийський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування). Перспектива тоді була невелика – або шукати роботу тут, або їхати працювати за кордон. Дізнався про вакансію в Стрийському РЕМ. Тут працюю і досі.
Я із працівниками оперативно виконую аварійно-відновлювальні роботи, ремонт та чистку трас високовольтних повітряних ліній 35-110 кВ. Доводилось працювати у Львові, Стрийському районі і не тільки.
Чи пригадуєте перший день повномасштабної війни. Ви були на роботі?
Ні, на роботі не був. Загалом ранок 24 лютого почався для нас звично: прокинулись, зібрали дітей до школи. Але щойно виїхали з подвір’я, мені зателефонували, що почалась повномасштабна війна. Спочатку не повірив, а лише коли почалась повітряна тривога і над містом літали літаки, зрозумів, що, на жаль, це реально так. Дітей відразу відправили до мами, а сам – на роботу.
Посилено почав працювати над відновленням після ракетних обстрілів Львова 11 жовтня 2022 року, коли ворог завдав ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури і частина мешканців залишилась без електропостачання. Львівська бригада сама не справлялась після масштабних обстрілів, то нас відразу викликали і залучили для допомоги.
Наскільки побільшало у вас роботи після повномасштабної війни і чи змінилась сама специфіка?
До повномасштабної війни, зрештою як і зараз, коли ситуація в області більш-менш спокійна і немає прильотів по енергетичних об’єктах, ми виконуємо планову роботу. Це може бути ремонт проводів (коли він був пошкоджений ще раніше), розбиті підвіски ізолятора на опорах (які треба замінити), очистка дерев (щоб вони не падали на проводи).
Коли ж прильоти по об’єктах енергетики в нашому регіоні є, тоді роботи стає суттєво більше. Щонайменше вдвічі.
Чи пригадуєте, скільки тривав ваш найдовший робочий день з моменту повномасштабного вторгнення?
Неодноразово доводилось працювати безупинно зранку до вечора. Навіть траплялось, що працювали добу: як зранку виїхали на об’єкт, так о 5-ій ранку наступного дня завершили роботу. Зокрема, це було на об’єкті біля Львова.
Разом з бригадою ви їздили також на Миколаївщину відновлювати мережі. Що для вас тоді було найважче?
На Миколаївщину практично відразу після її деокупації їздили наприкінці листопада і були до середини грудня 2022 року. Загалом – три тижні. Зокрема, поблизу міста Снігурівка разом з колективом дільниці працювали над відновленням електромереж і високовольтних ліній.
Допомагати миколаївським енергетикам тоді приїхали енергетики та ремонтники практично з усієї України – Івано-Франківщини, Черкащини, Хмельницького.
Скажу відверто: страшніше було їхати туди, аніж там перебувати. Оскільки певний час територія Миколаївської області була під окупацією, певні ділянки були заміновані, тож перед нами територію розміновували сапери, а вже потім працювали ми. Прильотів біля нас не було, але ми добре чули вибухи трохи подалі. Та все одно старались виконувати свої прямі обов’язки: зранку прокинулись і до роботи аж до вечора.
Якщо б довелось ще раз їхати поближче до зони бойових дій, ви б погодились?
Думаю, що так. Кожен з нас повинен долучатись до допомоги, відбудови, тоді все у нас буде добре. Кожен у чомусь сильний, тому кожна робота важлива.
Щоденні виїзди під час війни – це подвійний виклик для енергетиків. Що відчуваєте в такі моменти?
Війна – це завжди страшно. Але коли розумієш, що твоя робота потрібна і що від неї залежить багато, береш і працюєш. Коли їздили на Миколаївщину, то за наше життя переживали батьки, дружини і діти, а ми більше переживали за тих людей, які були поруч або мешкали неподалік. Зокрема, робили все від нас залежне, щоб їм якнайшвидше відновити електроенергію.
Що найбільше вразило за увесь період роботи?
Мабуть, таки поїздка в Миколаївську область. Нас було багато, але ніхто не казав, що втомлений чи буде перекладати роботу на завтра. Кожен розумів, для чого він сюди приїхав, тому працювали чітко і з повною віддачею.
Що відбувається з моменту, коли ворог поцілив у енергетичний об’єкт і зникає світло, до того моменту, коли воно в домівки повертається. Скільки в середньому йде на відновлення?
Важко сказати, бо все залежить від складності і пошкодження обладнання. Ми не відновлюємо підстанції, а лише лінії електропередач. Це порівняно легша робота, бо йдеться про заміну опор, заміну проводів чи ремонт ушкодженої ділянки. Набагато важче відновлювати, коли горить обладнання на трансформаторній підстанції чи ціла будівля з диспетчерським управлінням.
Стрийщина останнім часом досить часто під прицілом ворога. Вас відразу викликають на роботу. Чи часто працюєте понаднормово?
Останні обстріли на Стрийщині просидів в укритті. Лише прислухався, куди летить і переживав, аби ракети не влучили по об’єктах енергетики. Після тривоги нас зазвичай викликають, як ні – самі дзвонимо до диспетчерів, які слідкують за ситуацією та тим, яке обладнання вимикається, питаємо, яка ситуація на різних енергетичних об’єктах, і тоді можемо виїжджати. Наші дії повністю скоординовані. Буває, що доводиться виходити на роботу і по вихідних, і не в свою зміну. Зокрема, навесні, коли на Стрийщину прилітало мало не щотижня, більше місяця працювали без вихідних.
Чи часто чуєте у свій бік від пересічних громадян якісь звинувачення щодо несвоєчасної подачі електроенергії чи нової зміни груп відключення?
Ні. Частіше таке чув до повномасштабної війни. Наприклад, обірвало дріт десь в селі чи впало дерево на стовп, то люди відразу закидали питаннями: “А коли буде світло? Чому так довго?” Зараз такого немає. Люди стали більше розуміти масштаби, обсяги і важливість нашої роботи. Навіть приїхавши на Миколаївщину, місцеві жартували і раділи, мовляв: якщо ми приїхали, в них буде світло і все буде добре.
На вашу думку, яка перспектива в української енергетики на відновлення?
Думаю, велика. Ми зможемо відремонтувати всі пошкодження, які нам завдав ворог. Наші працівники завжди готові прийти на допомогу, працювати скільки треба, було б кому, чим і на чому.
Ви нагороджені орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. Що для вас ця нагорода?
Серед інших працівників енергетичної галузі Львівщини я отримав нагрудний знак “Відмінник енергетики України”, а у серпні минулого року нагородили орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. Але це не лише моя нагорода, бо сам один в полі не воїн. Якби не вся наша бригада і спільна робота, нічого б не вийшло. Звичайно, я пишаюсь тим, що став в нагоді і долучився своєю роботою на благо держави, та все ж вважаю, що є люди, які на цю нагороду заслуговують більше.
