11 листопада 2023 року у Львові на Марсовому полі поховали десантника 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади Андрія Кирича. Того ж дня поруч з ним поховали невідомого героя. Відтоді дружина Андрія, Наталя Михайлишин, доглядає дві могили.
Як розповіла Суспільному Наталя Михайлишин, вони з Андрієм працювали на одному підприємстві. Проте вона не помічала його серед інших колег. А ось він вже тоді покохав і ловив кожен її погляд та посмішку.
Я чула як б’ється його серце
"У нас великий колектив, багато людей. Я тоді приділяла увагу тільки роботі. Це було відразу після університету, я робила щось нове та цікаве. Зі всіма співробітниками віталася. Але те, що один з них закоханий в мене, навіть не здогадувалася", — розповідає Наталя.
Здобувши досвід на одному місці праці, дівчина вирішила йти далі та влаштувалася в іншу організацію на роботу. І саме тоді Андрій набрався сміливості щоби запросити її на побачення.
"Він роздобув мій номер телефону і зателефонував. Сказав: "Я – Андрій. Ми разом працюємо, але я не наважуюся до тебе підійти". Коли ми вже зустрічалися, він зізнався, що тоді страшенно тремтів. Я це чула з його голосу. Ми домовилися піти в кіно. Обирав він, хоча боявся моєї реакції. Боявся, що я не відповім на дзвінок, не погоджуся зустрітися. Страшенно хвилювався", — згадує жінка.
Після фільму Наталя з Андрієм гуляли нічним містом. Додому юнак дівчину привів о третій ночі. А о п’ятій ранку йому вже треба було бігти на роботу.
"Я чула як б’ється його серце. Здається, я тоді закохалася. У нього такі гарні очі. Я йому довірилася. Ми почали зустрічатися", — каже вона.
Наступне побачення було на ковзанці. З’ясувалося, що ніхто з них не вміє стояти на ковзанах, то ж падали разом. І відчували безмежне щастя.
За тиждень Андрій познайомив Наталю зі своїм братом та друзями. Дівчина зрозуміла, що у нього серйозні наміри.
51 троянда та пропозиція одруження
Вже за кілька місяців чоловік освідчився дівчині. Наталя каже, що Андрій освідчувався їй кілька разів, щоразу підтверджуючи свої наміри щодо одруження та спільного життя.
Андрій чи не відразу потоваришував з мамою своєї коханої. Він полюбляв куховарити, то ж майбутня теща ділилася з ним рецептами страв та нюансами їх приготування. І саме їй Андрій зізнався, що хоче освідчитися Наталі.
"Це був останній день 2016 року. Ми готувалися до зустрічі Нового року. Я нарізала на кухні салати. А мама з кимось таємничо переписувалася в телефоні. Потім вона пішла відчиняти двері гостям. І покликала мене. Сказала: "Та лишись ти того олів’є, Андрійко прийшов". Я вийшла в коридор, а там Андрій з величезним букетом квітів, стає на одне коліно і в руці – коробочка з обручкою. Каже: "Виходь за мене заміж". Я аж розплакалася від щастя", — згадує жінка.
І додає, що незвичну поведінку коханого зауважила напередодні. Але причини не могла зрозуміти. Виявилося, що він страшенно хвилювався перед освідченням. Попри своє кохання він побоювався відмови. Але Наталя прийняла і букет із 51 троянди, і обручку.
За пів року Андрій нагадав про свою пропозицію і подарував ще одну каблучку. Закохані вирішили жити разом і почали планувати весілля.
"Я переживала яка я буду господинька, чи я йому підійду. Бо зустрічатися – це одне, а ось жити разом – це зовсім інше", — каже Наталя.
Спільне життя виявилося не таким страшним, як вона собі уявляла. Чоловік дбав про неї, намагався порадувати чимось. А також часто дарував подарунки. Одного разу вони влаштували змагання хто приготує смачніший борщ. Наталя позакидувала всі овочі та м'ясо у мультиварку. Андрій готував ретельно, за класичним рецептом. Наталя трішки пересолила страву. Але Андрій їв, хвалив і проголосив переможцем кохану дружину.
Пара запланувала своє весілля на березень 2022 року.
А потім прийшла війна
Про те, що РФ піде в Україну повномасштабною війною, Наталю попереджав брат Ігор, який служив в "Азові".
"Тієї ночі прийшла смска від брата. Він написав: не хвилюйся, все скоро закінчиться, бережи батьків та наших котиків. Ми з чоловіком прокинулися, почали збирати тривожну валізку. Я зателефонувала батькам. Ми поїхали на роботу, згодом я заїхала до батьків. А чоловік, попри те, що працював, почав волонтерити та патрулювати місто у складі добровільних формувань", — каже вона.
20 березня 2022 року від поранень, отриманих під час оборони Маріуполя, у бункерному шпиталі "Азовсталі" помер брат Наталі, Ігор Михайлишин. Дівчина прагнула помсти й шукала можливості мобілізуватися до війська.
"Андрій тоді сказав: "Ні, до війська піду я. А ти дбатимеш про батьків та котів". Загибель мого брата перевернула життя моє та моєї родини. Про весілля вже мови не було. Ми очікували, що на весілля приїде Ігор. Але ось так сталося", — згадує Наталя.
Її, а не батьків, першою сповістили про загибель Ігоря. Дівчина поїхала з цією чорною звісткою до коханого. Батьки дізналися пізніше.
"Я не вірила, що Ігор загинув. Всі чотири місяці, поки ми його не поховали, ми шукали, писали та сподівалися. Увесь цей час поруч зі мною був мій чоловік. Він став всім для мене", — говорить жінка.
20 липня 2022 року Ігоря Михайлишина поховали у Львові на Марсовому полі. Наталя чи не щодня відвідувала могилу брата. Там заприятелювала з родинами загиблих героїв. І тепер вони стали її родиною.
А тим часом Андрій готувався до мобілізації.
Одруження з військовим
Наталя пригадує, що 11 грудня 2022 року вона з подругами готувала відкриття виставки пам’яті загиблим захисника Маріуполя. Чекала, що до неї прийде Андрій. Але він чомусь затримувався.
А ввечері вдома поставив її перед фактом: завтра зранку він йде у військкомат. Цілий місяць чоловік проходив ВЛК, носив різні довідки у військкомат. Закохані зустріли разом 2023 рік. А 11 січня Андрій поїхав на навчання.
"Це було востаннє, коли я його бачила", — говорить Наталя.
Чоловік намагався дзвонити та писати так часто, як тільки міг. Проте це могло бути раз на три дні, а могло й раз на тиждень.
"Я чекала на нього. Я розуміла, що з війни він повернеться не таким, яким був раніше. Я вивчала різну літературу як поводити себе з тим, хто повертається з війни. Я жила з телефоном", — каже вона.
Перебуваючи в зоні бойових дій, Андрій знову і знову нагадував коханій її обіцянку одружитися з ним.
"Я відповідала, що мені це зараз не важливо, що я його чекатиму. Коли він приїде, ми візьмемо шлюб у Гарнізонному храмі. Мені важливий був саме шлюб. Я уявляла себе в українському строї, його — у військовому. Я обирала собі одяг в інтернеті, надсилала йому фото, питала що йому більше подобається", — розповідає жінка.
У травні 2023 році десантник, перебуваючи у зоні бойових дій, написав заяву, в якій повідомив своє керівництво про свій намір одружитися з коханою жінкою. Через різні бюрократичні перепони Наталя отримала цю заяву аж у липні. І пішла до РАГСу.
"Я розповіла про це тільки своїй подрузі Богдані. З нею я познайомилася на Марсовому полі. Могили її чоловіка та мого брата розташовані поруч. Батькам я нічого не сказала. Це було 19 липня. А мого брата поховали 20 липня. Тому я вирішила їхати напередодні", — згадує вона.
Перед РАГСом вона вже була опів на восьму ранку. У Наталі взяли документи і спитали чи наречений зможе бути хоча б на онлайн-звязку.
"Я написала Андрієві. А він відповів, що йде на завдання. Я почала молитися: Боже, хай він повернеться живим, я сама все зараз зроблю, а він хай повернеться живим", — каже Наталя.
До РАГСу прибігла її подруга Богдана, щоби привітати. Наталя заповнила всі документи, отримала свідоцтво про одруження, зафоркала його і надіслала чоловікові.
"Працівниця РАГСу сказала мені: "Він повернеться і ви прийдете до нас реєструвати своїх дітей", — розповідає жінка.
Ввечері, після роботи, Наталя поїхала на Марсове поле, щоб поділитися радісною звісткою з братом. А там на неї чекала її марсова родина – рідні бійців, які поховані на Марсовому полі.
"Вони подарували мені бусинку на браслет та великий букет квітів. Зараз всі мої свята відбуваються на Марсовому. Всі за мене раділи. Адже наші це перше весілля було, хай і не традиційне. Вони почали планувати як будемо святкувати шлюб, коли Андрійчик приїде, хто буде дружками, які сукні вбиратимуть", — говорить вона.
Чорна звістка
Наталя теж почала готуватися до майбутнього шлюбу. Один з етапів підготовки – купівля обручок.
"Виявилося, що я не знаю його розміру. То ж він знайшов шматочок нитки, обмотав навколо пальця, приклав до лінійки, зробив фото та вислав мені. З тим фото я пішла у ювелірний салон і попросила підібрати нам обручки", — розповідає жінка.
Але цієї обручки її коханий вже не одягнув. 24 жовтня 2023 року ввечері Андрій написав дружині: "Тут дуже сильні обстріли. Як тільки зможу, я тобі зателефоную. Бережи себе, бережи Мікі (кота, — ред.)". 25 жовтня 2023 року зранку військовослужбовець загинув.
"Я не спала вночі. Вранці збиралася на роботу і мені в серці закололо. Вирішила, що це від безсоння та стресу. А ось кіт був дуже неспокійним, кидався по квартирі і ніби хотів вистрибнути у вікно. Я кажу: "Мікі, що таке? Зараз ми зателефонуємо до тата (Андрія). Зараз подивимося, чи він був у мережі. Я бачу, що його не було. Моє останнє повідомлення він не прочитав", — згадує Наталя.
На роботі її думки постійно були з чоловіком. Після роботи пішла на Марсове поле. Поруч з її братом похований боєць, у якого того дня мав би бути день народження. Наталя купила йому квіти, обняла його маму. І ніяк не могла приховати свого хвилювання за чоловіка. Минав ще один день невідомості.
"27 жовтня була п’ятниця. У нашої бабусі загиблого героя був день народження, 65 років. Ми з Богданою вирішили подарувати фотосесію та поїхали купити сертифікат. Мені зателефонували з військкомату, спитали, де я є і сказали, що нам треба зустрітися. Ми домовилися зустрітися на Марсовому полі. Сповіщення про те, що мій чоловік зник безвісти мені вручили коло могили мого брата. Пам’ятаю, тоді падав сильний дощ. Богдана була поруч. Якби не вона, я не знаю як би це пережила. Я не могла дихати", — розповідає жінка.
Ще десять днів Наталя жила надією, що Андрій живий, можливо поранений, втратив пам'ять, у шпиталі. Але – живий.
"8 листопада мені повідомили, що мій Андрій загинув. Перед тим мені передали його речі. Там були речі, які він не встиг навіть одягнути: штани з бирками, спідня білизна, термобілизна, його планшет. 8 листопада його тіло зуміли вивезти з поля бою. Львівські десантники поїхали за ним. Мені сказали, що його везуть в морг. Я теж туди поїхала. Це була найжахливіша зустріч, яку тільки я собі могла уявити", — каже Наталя.
В морг з нею поїхала її подруга Богдана. Наталя наполягала, щоби труну відкрили, вона хотіла наостанок побачити свого чоловіка. Лікарі відмовляли її, пропонували провести упізнання за фотографіями руки, де було татуювання.
"Перед самим похороном я знову поїхала у морг і таки наполягла, аби мені дозволили його побачити. Я взяла його обручку та поклала йому у кишеньку. Також він мав жетон, на який нанесли моє фото, а на звороті написали "кохана". Того дня, коли він йшов на завдання, ланцюжок жетона порвався і він сховав його серед речей. Я знайшла цей жетон, коли мені повернули речі. Цей жетон я також поклала йому кишеньку", — каже жінка.
Рік тому, коли Наталя оформлювала документи на поховання Андрія, вона почула, що у Львові ховатимуть бійця, ім’я якого дізнатися не вдалося. Це їй так заболіло, що вона попросила, щоби його поховали поруч з її чоловіком. Тепер вона доглядає обидві могили.
А також вона, разом зі своїми подругами з Марсового поля, відвідує курси з тактичної медицини, ходить в тир та вчиться стріляти. Запевняє, що зараз не має наміру мобілізуватися. Хоча в перші тижні просилася і до "Азову", і у 80 ДШБ. Їй відмовили. То ж вона дбає про батьків, котів та проводить багато часу з Марсовою родиною.
