Після мобілізації до війська у лютому 2022 року, львів’янин Віктор Біщук, нині – ветеран російсько-української війни, не мав жодних вмінь та навичок, аби стати до оборони країни. Проте це йому не завадило чи не першого ж дня записатися до новоствореного підрозділу 103 бригади територіальної оборони.
Про це Віктор Біщук розповів у ефірі Українського радіо. Львів.
"Якщо пригадати тривожні січень-лютий 2022 року, коли ворог концентрував війська на кордонах з Україною. Всі говорили про можливе вторгнення. Все вказувало, що вторгнення буде. Але якось повірити в це було неможливо", — каже Віктор.
Проте у січні 2022 року чоловік спробував записатися до 103 бригади територіальної оборони. Він прийшов до новопризначеного командира бригади Валерія Курка.
"Я напівжартома його спитав: як записатися до тероборони. Він на мене скептично подивився: де ти, й де – територіальна оборона. Але пояснив алгоритм. Я його послухав і за тиждень прийшов до ТЦК, щоби підписати контракт резервіста, тоді це так називалося. Я пройшов всю процедуру до етапу проходження військово-лікарської комісії. А потім розпочалося вторгнення. І я знову повернувся в чергу до ТЦК. Те, що я вже почав шлях до тероборони, дало мені можливість потрапити поза чергою", — розповідає ветеран.
Укріплюйте м’язи спини та вчіть такмед
Озираючись зараз, він зазначає, що варто було приділити більше уваги своїй фізичній підготовці: займатися бігом та ходити у спортзал й виконувати фізичні вправи.
"Я одразу раджу всім йти у спортзали й намагатися підіймати якусь вагу. Тому що під час виконання бойових завдань ви носите бронежилет, який важить від 8 до 15 кілограмів. Це – грижі та поперекові хвороби. І це не менш важливо, ніж професійна підготовка", — пояснює солдат запасу.
Також він радить вивчати тактичну медицину.
"В такмеді головне не теоретичні знання, а — практика. Раз в тиждень відвідувати курси такмеду, щоби на автоматі в екстремальній ситуації зуміти затягнути турнікет або накласти бандаж", — пояснює Віктор Біщук.
А також військовозобов’язаному варто визначитися зі своєю майбутньої військовою спеціалізацією та вивчати її на спеціальних курсах.
"Фізкультура і такмет – це те, що вам знадобиться, ким би ви не були, чи кухарем, чи піхотинцем. Копати також треба вміти. Але в українців генетично закладено вміння копати. Зрештою, це відсилає вас до першої моєї поради – фізичної підготовки. Тому що махати лопатою – це треба могти це зробити", — розповідає він.
Віктор Біщук зазначає, що вміти копати – це те, чого нам треба вчитися у росіян. Тому що вони закопуються дуже швидко, дуже глибоко і дуже дисципліновано.
Що найважче дається цивільному у війську
Згадуючи лютий-березень 2022 року, ветеран розповідає, що до того ніколи не стріляв. І командири новоствореної бригади записувалися на полігоні у чергу на тиждень наперед, аби новобранці зуміли хоч трохи постріляти.
"Повноцінного досвіду поводження зі зброєю я набув у зоні бойових дій. А за два місяці, поки ми були у Львові, я вистріляв, можливо, два магазини. Це – ніщо", — каже він.
Розповідає, навчитися воювати вдалося тільки тому, що він разом з побратимами вимагав цього від своїх командирів.
"Ми розуміли, що якщо ми чекатимемо, коли нас будуть вчити, то ми ніколи не дочекаємося. Тому ми діставали нашого командира роти та командира відділення, казали: якщо ви не будете нас вчити, ми переведемося в інший підрозділ. І нас "позичили" іншому підрозділу, щоби ми пройшли це навчання. Але це – виключно наша ініціатива. Якби ми не наполягали та не просилися, ми б і цього не мали", — говорить Віктор Біщук.
Також ветеран каже, йому було дуже важко після цивільного життя, де він сам собі планував що і як має робити, перейти до військового життя, де за тебе все вирішують командири.
"Підрозділ територіальної оборони – це цивільні люди років від 35 і старші. У них все вже склалося в житті: і з роботою, і з сім’єю, і з особистим простором. А тут ти приходиш в середовище, де від тебе нічого не залежить. Ти можеш розпланувати щось на дві години наперед. А тебе підіймають по тривозі й кудись кидають, не цікавлячись чи ти їв, чи маєш якісь плани. Ти залежиш від думки людей, від яких ти, можливо, ніколи б не погодився бути підлеглим у цивільному житті. Загалом історія про те, що від тебе нічого не залежить: ні твій відпочинок, ні твоя робота, ні твоє уявлення, що ти маєш робити, — приходило до мене дуже довго. Мені складно даються рамки, тому мені було складно. Допомагало уявлення, що це треба робити для єдиної спільної мети", — каже він.
І додає, що для дуже багатьох цивільних людей було дуже складно усвідомити, що тут ти не володієш ні своїм часом, ні своїм майном, ні своїм майбутнім.
"З одного боку ти відчуваєш себе гвинтиком. З іншого, навіть якщо ти чистиш картоплю на кухні, ти відчуваєш, що ти долучаєшся до найвеличнішого, що тільки може бути — до захисту своєї країни", — зазначає ветеран.
Коли закінчиться війна?
Віктор Біщук каже, що коли мобілізувався, то сподівався, що це – ненадовго.
"Пригадайте двадцяті числа лютого 2022 року. Нам здавалося, що це не може тривати довго. Ворог зрозуміє, що неможливо окупувати величезну країну з такою волею до опору. Ми жартували, що Великдень будемо зустрічати вдома. Потім жартували, що на Різдво ми точно будемо вдома. Розуміння, що це надовго, прийшло влітку 2023 року після літнього контрнаступу. Тоді прийшло прийняття, що це ще на дуже довго", — говорить він.
Він нагадав, що закон "Про основи національного спротиву", який передбачав створення підрозділів територіальної оборони, набув чинності лише у січні 2022 року. І функції цих підрозділів передбачали оборону територій, де вони створені.
"Розуміння, що нас перекинуть в інші області, прийшло, коли ворог відступив від Києва. Ми вже розуміли, що стояти на блокпостах і охороняти дороги тисячам людей вже не треба, оскільки ворог сюди не прийде. З іншого боку ми бачили, що ворог пробиває наші лінії оборони під Авдіївкою та Попасною. І ми розуміли, що рано чи пізно ми будемо там. Хоча, буду відвертим, не всі це розуміли. Були люди, які записували в територіальну оборону, сподіваючись, що їх не мобілізують і не відправлять на передову", — каже Віктор Біщук.
За його словами, йому довелося бачити шокованих бійців, які зрозуміли, що вони їдуть прямо на передову, у гущу бойових дій.
"Я зараз пригадую кінець квітня 2022 року, коли наша бригада виїхала на Схід, буквально наступного дня після Великодня. От ми проїжджаємо Київ, проїжджаємо Дніпро, проїжджаємо знак Донецька область, проїжджаємо Краматорськ. І я бачу шок у тих людей, які думали, що вони стоятимуть на блокпостах у Львові. Хоча більшість з нас розуміли, що краще захищати країну там, ніж коли ворог прийде до Дублян чи Брюховичів. У мене сумнівів нема, що ворог від Львова залишив би те саме, що зараз є в Бахмуті. Це місто не підлягає відновленню", — говорить ветеран.
Звідкіля взялися ухилянти
Віктор Біщук каже, що у лютому 2022 році у Львові найбільші черги були у три місця: до ТЦК, до магазинів зброї та до станцій переливання крові.
"Поруч зі мною служили дуже забезпечені люди. Це і власники великого та середнього бізнесу, і люди, які мали бізнес за кордоном, продали його, закупили собі амуніцію і приїхали служити. Є депутати обласної ради, Львівської міської ради, місцевих районних рад. І вони продовжують служити", — каже він.
За його словами, щоби стати захисником, не треба бути супергероєм. Треба тільки подолати свій страх одним рішучим кроком.
Водночас він зазначає, що суспільство зараз почало толерувати ухилянство.
"Пригадайте, на початку такого явища не було. А зараз це стало чи не модним. Недавно мене підвозив таксист. Він каже: я не збираюсь воювати, у мене вже є підроблені документи і я втечу в село. Мене вразило не те, що він це говорить, а те, що він це відкрито говорить незнайомій людині. Він від мене очікує, що я підтримаю його", — говорить ветеран.
Віктор також розповідає, що протягом цього часу, відколи він, як тато трьох дітей, звільнився у запас, тільки одного разу підійшли працівники ТЦК. Це було ввечері, коли він повертався з роботи.
"Представилися і попросили мої документи. Ми дуже гарно поспілкувалися. Це виявилися представники 128 окремої гірськоштурмової бригади, тільки-тільки переведені після поранень у тил. Ми ще навіть знайшли спільних знайомих", — розповідає він.
Свій військовий однострій він зняв після демобілізації.
"Військова форма – тільки для чинних військовослужбовців. А коли посадовці одягають форму або одяг, наближений до форми, такі лісочки зеленого кольору, то це примітивний спосіб закосити під військових. Підозрюю, що це підсвідоме бажання "примазатися" до героїв", — зазначає ветеран.
Каже, що більшість речей вже віддав волонтерам.
"Залишив для себе тільки один комплект на випадок, якщо доведеться повертатися. Сподіваюся, що моя дружина не почує цієї відповіді", — підсумовує він.
