Перейти до основного змісту
"Воюють усі". Кандидат історичних наук Руслан Забілий про мобілізацію та службу в ЗСУ

"Воюють усі". Кандидат історичних наук Руслан Забілий про мобілізацію та службу в ЗСУ

Руслан Забілий, директор музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"
Руслан Забілий – кандидат історичних наук та військовослужбовець ЗСУ. Фото з архіву Руслана Забілого

Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", кандидат історичних наук Руслан Забілий змусив військкомат мобілізувати його. У 47 років він став сержантом ЗСУ.

Про це він розповів у ефірі "Українського радіо Львів".

З директора – у сержанти

За його словами, навесні 2022 року йому надійшла повістка і він з’явився у військкомат. Проте тривалий час там не знаходили місця, де б найкраще використати його знання та вміння. Зрештою, Руслан Забілий попросив, щоби його мобілізували або дали йому спокій.

"Так я опинився в одній з бригад Збройних сил України. Я мав можливість як директор національного музею залишитися в тилу, поїхати за кордон, займатися культурою. Але як історика та громадянина, ті рішення принижували б мене", – каже він.

Директор музею говорить, що готувався до цієї війни кілька років поспіль: відвідував тренінги з тактичної медицини, займався стрільбою, вивчав тактику. Навіть мав намір записатися до тероборони. Коли потрапив з іншими новобранцями до навчального центру, то вчився дуже ретельно.

"Ми навчалися дуже довго, пів року. Наша бригада займається специфічним напрямком – радіоелектронною боротьбою з безпілотними літальними апаратами. Нас навчали дуже добре – фахові спеціалісти з бойовим досвідом", – розповідає Руслан Забілий.

Так із директора музею та науковця в 47 років він став сержантом ЗСУ.

"Сержанти – це є кістяк Збройних сил, опора у війську. Сержантських посад дуже багато. У мене не було військової кафедри і я б не став офіцером у той час. А зараз, коли я вже кілька років на фронті, я б і не хотів тієї посади. Мені цікавіше працювати з малими колективами й робити те, що ми робимо", – говорить військовослужбовець.

Свій перший обстріл, коли позицію накрила російська артилерія, він запам’ятав дуже добре.

"Це – страшно. Війна взагалі страшна сама по собі. І не треба соромитись цього страху", – каже він.

Згадує, що в якийсь момент, коли вже всі бійці сховалися в окопі та перечікували той обстріл, з’явилося відчуття зосередженості й ніщо не відволікало від інших справ.

"Тоді раптом зникло відчуття страху. Але це – мій досвід. Я бачив реакцію різних людей на обстріли. Бачив людей, які панікують. Мого побратима, котрий був коло мене, сильно трясло. Склалося враження, що він зараз зірветься і кудись побіжить. І ми з ним говорили, заспокоювали, переконували, що все буде добре, аби тільки він не вибіг і не загинув", – розповідає Руслан Забілий.

Він додає, що до обстрілів не можна звикнути.

Історик на війні

Науковець каже, що ця російсько-українська війна відрізняється від тих, які він досліджував, тим, що вона буде найбільш задокументована. Її документує велика кількість людей всіма наявними сучасними засобами: телефонами, камерами, безпілотниками.

"Ми багато чого бачимо, знаємо. І можемо побачити той трагізм уже зараз, а не через деякий час, коли про це напишуть або розкажуть ветерани", – зазначає він.

Відрізняють цю війну від попередніх й нові, модерні та небезпечніші засоби ураження.

Руслан Забілий каже, що у будь-якої війни обличчя потворне та огидне. І ця війна – не виняток. За його словами, "об’єднує всі визвольні війни українського народу одне – ворог, який не змінюється протягом століть".

"Ворог той самий. Ворог підступний, який нищив українців і у минулих війнах. Ворог – загарбник, країна тоталітарна, країна, яка є агресором. Хотілося б, щоб це була остання війна у протистоянні росіян та українців", – говорить історик.

Військовослужбовець вважає, що росіяни у цій війні набагато жорстокіші.

"Йдеться не просто про захоплення та підкорення територій, йдеться про вбивство українців як представників нації за те, що ми маємо свою ідентичність, свою мову, культуру, відмінну від Росії, яка нас вважає своїми молодшими заблукалими братами, яких треба покарати", – каже він.

Як науковець, який досліджував міліарну історію, Руслан Забілий припускав, що росіяни будуть знущатися з українців, але каже, що багато фактів його здивували.

"Як історик я припускав розвиток таких подій, тому що Росія завжди так діяла. Але це дико навіть мені, який бачив сотні тисяч документів, що знищення українців відбувається в сучасному модерному світі тільки тому, що ми – українці", – говорить сержант ЗСУ.

Також як історик Руслан Забілий вважає, що ця російсько-українська війна завершиться нашою перемогою.

"Я не можу сказати, коли вона закінчиться. Думаю, що триватиме ще довго. Але впевнений, що завершиться нашою перемогою. У нас є шанс перемогти тоді, коли Росія розвалиться на окремі кавалки недоімперії. Зараз є такі тенденції. Їх треба поглиблювати", – каже він.

Воюють – всі

Згадуючи новий законопроєкт про мобілізацію, Руслан Забілий зазначає, що він запізнився на кілька років.

"Дуже хочеться, щоб цей закон був якісним. Щоби він відповідав потребам суспільства і на фронті, і у тилу. Для мене зрозуміло, що ані політики, ані держава, ані влада не були готовими до повномасштабного вторгнення. Відповідно, не була підготовлена законодавча база, яка зараз по дорозі коригується. Я не вважаю, що у нас ідеальна мобілізація. Ми бачимо багато перекосів, які людей демотивують", – каже він.

Військовослужбовець каже, що на кожного штурмовика працює 7-10 бійців з інших родів військ: медики, артилеристи, оператори БПЛА, розвідники та інші.

"Дуже важливими є ті, хто готує їсти. Я присікав розмови, коли хтось казав, що кухарі не воюють. Вони – воюють. Це одні з найважливіших людей. Тому що ні піхотинець, ні артилерист, ні танкіст голодний багато не навоює. А це все треба зорганізувати, доставити. Я бачив, як працюють кухарі. Це – пекельна робота. Хтось також може сказати, що водії не воюють. Але що таке везти попід обстрілами, постійно ризикуючи, фронтовими дорогами 10-15 тонн боєприпасів і сподіватися, що ти не будеш вражений безпілотниками. Це не тільки великий ризик, це й великі фізичні навантаження. Тому воюють всі", – каже сержант ЗСУ.

Топ дня
Вибір редакції
На початок