"Непідготовлений боєць може стати тягарем". Бойова медикиня про роботу на фронті

"Непідготовлений боєць може стати тягарем". Бойова медикиня про роботу на фронті

"Непідготовлений боєць може стати тягарем". Бойова медикиня про роботу на фронті
Бойова медикиня Ірина Боднар. Фото з особистого архіву Ірини Боднар

Ірина Боднар — головна медикиня роти одного із підрозділів ЗСУ. Після повномасштабного вторгнення жінка волонтерила, а згодом вирішила піти до лав Збройних сил.

В інтерв’ю Суспільному Ірина Боднар розповіла про першу поїздку на передову та рішення вступити до лав ЗСУ.

Ірина Боднар — мама двох дітей і за освітою економіст. До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну справи з медициною не мала.

За її словами, раніше її зовсім не зачіпала російсько-українська війна: жінці видавалося, що ця війна десь далеко.

"Зараз мені прикро про це згадувати, але тоді я жила своїм життям: подивилася новини по телебаченню, вимкнула телевізор і пішла собі займатися своїми справами. Пам’ятаю, як одного дня я їхала маршруткою. Зайшла бабуся і показала пенсійне. За нею зайшов атовець і водій вигнав його зі словами: "Не буду я тут вас всіх катати по УБДшці". А я спокійно відвернулася до вікна і не відреагувала. Мені дуже соромно за цей випадок", – розповідає Ірина.

Ірина Боднар у полі ріпаку
Ірина Боднар у полі ріпаку. Фото з особистого архіву Ірини Боднар

Проте вже наприкінці лютого 2022 року вона замість того, щоби втікати за кордон від війни, їхала на передову та везла волонтерську допомогу.

Тоді Ірині зателефонував однокласник, котрий служить у 24 окремій механізованій бригаді, й попросив допомоги. Жінка, яка на той момент була добре забезпеченою й могла купити житло за кордоном, закупила все за списком за власні гроші й поїхала до бійців.

"Це вже була ніч. Зустрів він мене у Лисичанську. Якусь частину дороги ми проїхали, підсвічуючи собі фарами. Потім він попросив вимкнути фари та їхати за ним, дотримуючись певної дистанції, й з тією ж самою швидкістю. Тоді я не зрозуміла чому", – каже жінка.

На місці волонтерів відразу завели у підвал. Вже вранці вона побачила, що то підвал у розбомбленому будинку. На підлозі були накидані матраци, збиті дошки.

"Вони були щасливі, що ми приїхали. Їхній командир, молодий хлопчина, сказав, що ніхто не вірив, що до них приїдуть волонтери. Потім мені захотілося до вбиральні. Я тихенько на вушко сказала про це своєму однокласникові. Тут хлопці підірвалися, дали мені бронік, шолом, взяли зброю, тепловізор. Я навіть пояснити не можу ті відчуття, коли ти з напівпідтягнутими штанами, в кросівках, в болоті, коло тебе бійці відстрілюються. І коли я повернулася в той підвал, то мені сказали, що росіяни були на відстані у 450 метрів від нас", – згадує Ірина Боднар.

Згодом жінка ще не раз буде їздити до різних підрозділів з волонтерською допомогою. Але 24 бригада, за її словами, це її любов назавжди, хоч багато хто з бійців, з якими вона познайомилася в перші дні, загинули.

Бойова медикиня біля зруйнованого будинку
Бойова медикиня біля зруйнованого будинку. Фото з особистого архіву Ірини Боднар

Також Ірина почала відвідувати тренінги з тактичної медицини й вчитися.

"Вчилася не заради сертифіката, а щоби справді мати можливість допомогти бійцям. Раніше я вміла хіба що лікувати ангіни. А зараз до тебе привозять важких поранених. І то не одного, а можуть привезти й десять відразу. Буває, що ти збираєш руки, ноги чи голови. І я, котра колись мліла від виду крові, повинна була допомагати й рятувати життя", – говорить вона.

Одного разу, привізши волонтерську допомогу на "нуль", Ірина потрапила під обстріли — йшов бій. Згадує, що тоді страшенно перелякалася й заціпеніла. До цього моменту вона вважала, що її медичних знань буде достатньо, щоби на полі бою надати допомогу й що вона робитиме свою роботу попри те, що коло неї вибухають міни.

"У мене стався тотальний ступор. Я перестала дихати. Я дивилася на ті обстріли, вибухи трасераТрасувальний снаряд – різновид артилерійського снаряда спеціального призначення, що світиться в польоті та залишає за собою димний слід.. Мене намагалися розтормошити, тягнули, збивали з ніг, кричали, щоби я сховалася. А я просто стояла як стовп. Я не була готова до цього. Опісля я зрозуміла, що мені треба вчитися стріляти та звикати до звуків бою. Я зрозуміла, що непідготовлений боєць може стати тягарем для побратимів", – каже жінка.

Ірина використовувала різні можливості, аби потрапити на вишколи. Вчилася володіти різною зброєю та проходила психологічні тренінги.

В один момент жінка відчула, що займатися волонтерством для неї недостатньо: вона бачила себе поруч з тими, кому тривалий час допомагала. Переговоривши з командиром одного з підрозділів, Ірина змогла навести аргументи, чому їй варто підписати контракт із ЗСУ.

Вже маючи скерування з частини, куди її погодилися взяти, жінка попрямувала до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з наміром мобілізуватися.

"Вони посміялися і сказали: "Приходьте завтра, якщо не передумаєте". Я відповіла: "Якщо ви мене не мобілізуєте сьогодні, то завтра я мобілізуюся в іншому військкоматі". І того ж дня до вечора я пройшла медкомісію, стала мобілізованою і поїхала у свою частину", – говорить вона.

Ірина Боднар.
Ірина Боднар. Фото з особистого архіву Ірини Боднар

Ірина Боднар зазначає, що її рішення служити у Збройних силах України стало незрозумілим як для родини, так і для багатьох знайомих.

Її мама, яка мешкає за кордоном, про нові вміння Ірини дізналася випадково, з новин, у липні 2022 року. Того дня російські війська завдали ракетного удару по Вінниці. Жінка випадково проїжджала через це місто, прямуючи на Донеччину. Опинившись неподалік від місця трагедії, відразу кинулася на допомогу.

"Це в мене вже несвідомо виходить. Якщо їдеш і бачиш ДТП на дорозі, то біжиш допомагати. Так і тут побігла. І потрапила в кадр телевізійників. Потім цей сюжет показали у новинах. Моя мама, яка перебуває за кордоном, впізнала там мене. Зателефонувала мені. Я спробувала щось вигадати. Але довелося зізнатися: так, я в Україні, їду на передову", – каже вона.

Звісно, мама і відмовляла, і плакала, і просила, каже Ірина. Проте жінка вважає, що її місце зараз саме там, де вона є: у бойовому підрозділі.

Два місяці тому вона склала іспити на право носити берет ДШВ. Серед 120 чоловіків вона була єдиною жінкою.

"Мене завели у порожній холодний намет. І я сама півночі колупала дрова, розпалювала буржуйку, обігрівала її", – згадує Ірина Боднар.

Попри те, на її думку, жінки в армії можуть виконувати різні роботи й воювати.

"Скоріш за все жінок доведеться мобілізовувати. Якщо у мене сильніший характер, ніж у деяких чоловіків; якщо я ухвалюю рішення свідомо, а не ховаюся від мобілізації, не боюся виходити з помешкання, щоб мене десь не помітили з військкомату; якщо у мене більше сили волі та хоробрості, ніж у тих хто готовий заплатити, аби його вивезли за кордон, то з мене буде більше користі", – зазначає вона.

На початок