Прикордонниця Еліна Мединіна була військовою медикинею на «Азовсталі». Вона рятувала життя військовослужбовцям, які боронили Маріуполь. Потім 5 місяців провела у полоні, більшу частину терміну – в Оленівці.
В інтерв’ю Суспільному Еліна розповіла про бомбардування "Азовсталі", надання допомоги пораненим в антисанітарних умовах та перебування в полоні.
"Якщо уявити місто, ти йдеш по місту і просто лежать люди. Ти нічого не можеш з ними зробити, нікуди не прибрати їх, не поховати, нічого не можеш зробити, тому що є війна, обстріли і твоя задача просто кудись пересунутися, щоб не залишитися разом із ними", – пригадує Еліна.
Прикордонниця розповідає, щоб надавати допомогу бракувало медикаментів. І доводилося проводити маніпуляції в умовах далеких від стерильних. Проте робили усе, щоб рятувати життя людям.
"Ми використовували зубну пасту в якості лікування опіків – реально допомагає. Не було можливості використовувати щось інше, бо цих препаратів було дуже мало. Ми економили. Ми робили запаси наперед, тому що ми не знали, скільки ми там будемо ще. На скільки людей потрібні ці препарати. І ми не знали, чи буде підвоз, чи не буде підвозу", – каже медикиня.
Найгірше, пригадує Еліна, коли ти не міг надати допомогу чи врятувати життя через брак ресурсу. Прикордонниця каже, під час оборони Маріуполя загинуло багато її друзів та знайомих.
"Ми спілкувалися між собою з лікарями, які там були зі мною на "Азовсталі", бували такі випадки, що ми думали, от є військовослужбовець, йому надали допомогу, він реально вижив, але якщо б він потрапив в нормальну лікарню, в нормальні умови, нам здавалося, що він не вижив би там. Тобто настільки якесь чудо відбувалося, щось вище. Тому що в таких антисанітарних умовах, в нелюдських умовах, взагалі я не можу назвати це словом умови – лікарі робили такі чудеса, люди просто виживали через цих медиків", – каже жінка.
Мотивувало Еліну те, що військовослужбовці йшли на позиції і боронили Маріуполь. Це не давало опускати руки, навіть під час масованих бомбардувань.
"І реально відчуттів на "Азовсталі" ну жодного окрім страху, постійного страху і думки про те, що сьогодні я загину, або завтра я загину, або не загину. Постійно такі думки були, тому що було дуже страшно, ми розуміли, що рано чи пізно ми вже адекватно були налаштовані на те, що ми там загинемо", – каже прикодонниця.
Триматися усім також допомагали жарти та спілкування. Після наказу про вихід із "Азовсталі", найбільше лякала невідомість.
"Ця невідомість дуже сильно лякала і плюс думка про полон. Ми всі військові, ми всі розуміємо, що таке полон і що може бути. Ну якісь уявні думки були. Тому ну для мене особисто думка про полон була гірше, ніж залишитися і померти на "Азовсталі", – пригадує Еліна.
Під час перебування у полоні військовослужбовці були в інформаційному вакуумі. У камері Еліна була із дівчатами, яких раніше не знала, також не було й новин про ситуацію в Україні. А охоронці постійно повторювали, що України вже немає. Інколи була можливість отримати якусь інформацію від інших полонених, зокрема про обміни.
"Від інспекторів РФ там десь почули, що відбувся обмін, кого обмінювали, в якій кількості, куди обмінювали, де відбувалися обміни – такої інформації у нас не було. Тобто ми знали, що когось обміняли, а коли, де і як не володіли", – каже прикордонниця.
Про ставлення інспекторів до полонених говорити не хоче, щоб не нашкодити тим, хто досі перебуває у полоні. Каже, що вони дивляться відео із такими коментарями і це дійсно може комусь нашкодити.
"Ось подивіться, що ваш побратим каже, показує, і це дійсно шкодить тим людям, які там ще перебувають і, на жаль, вже рік пройшов, а вони досі в полоні", – каже Еліна.
Прикордонниця каже, важливо після пережитого досвіду пройти реабілітацію, поспілкуватися із психологом.
Читайте також
"Жага рятувати життя": інтерв'ю військової медикині, яка пройшла "Азовсталь" та Оленівку
Ампутували руку на "Азовсталі". Історія захисника, який два місяці був у полоні в Оленівці