Багатодітна сім’я із Львівщини прихистила одночасно 19 вимушених переселенців із регіонів, де велись бойові дії. Родини були зі сходу України та Київщини. Деякі люди живуть у сім’ї Вітрових й досі. Як у сільській хаті два місяці проживали 30 людей, вони розповіли Суспільному.
Володимир Грисюк разом із дружиною, трьома дітьми, тещею та котом переїхали з Київщини. Вже 5 місяців вони живуть у селі Шпиколоси Золочівського району Львівської області.
Чоловік пригадує як 25 лютого неподалік їхнього будинку, що біля річки Ірпінь, зайшла українська техніка:
"Наша артилерія відпрацьовувала на Гостомель, на Бучу, у ті краї, і відповідно сюди теж вже почало трішки "прилітати". Тому вирішили з сім’єю переїхати. Спочатку по Одеській трасі — у нас там є дача. Ми туди переїхали ненадовго, буквально на тиждень, бо кожен десь почало ПВО збивати ракети, які летіли на Васильків".
Окрім сім'ї Володимира Грисюка, в трикімнатній хаті жили ще дві сім’ї. Цю хату для киян у своєму селі допоміг знайти Ярослав Вітровий. Бо в його житлі вже не було місця.
"Моя сім’я складається із 10 дітей, також у нас є одна названа дівчинка, яка в нас вже шостий рік. Маємо дві невістки, два зяті і двійко внуків. Зараз тут проживає п'ятеро дітей, троє ще в школі навчаються, двоє цього року закінчили 11 клас, ну і старша дочка. Сестра моєї дружини проживає в Києві, коли почалася війна, вона приїхала сюди і за нею потягнулися її знайомі і так у нас набралося аж 19 людей", — каже Ярослав Вітровий, який надав житло переселенцям.
У сім’ї Вітрових мешкали люди із Київщини, Донеччини та Луганщини. Серед них були як знайомі, так і не знайомі люди.
"Були такі, що сиділи в підвалах, потім, коли настала можливість виїхати, тоді вони вже виїжджали. У мене є свати з Донецька, вони виїхали з міста. 15 лютого були в Києві, поселилися в Бучі, якраз 23 лютого вони заїхали в Бучу. Я подзвонив до свата, а він каже: "Я на 8 поверсі, а біля під’їзду стоять російські танки". Коли ми розмовляли, там почалися обстріли", — каже Ярослав Вітровий.
Тетяна Вітрова пригадує, що спочатку за великим столом на кухні та й загалом в будинку не всі поміщались одразу. Люди спали на підлозі на матрацах.
"У перший день спочатку приїхала сім’я — 4 дитини, мама з татом, потім знов почали доїжджати, знову четверо людей і так до 19 людей. Ми їх всіх розмістили. Самі одну ніч переночували в їдальні на кріслі зі Славіком, чи дві ночі, я вже не пам’ятаю. Нас було тут 4-5 господинь, були такі моменти, що я прийшла, подивилась, їх так багато, і просто йшла з кухні. Чекала, коли звільниться. І так продовжувалось два місяці", — власниця будинку каже Тетяна Вітрова.
З часом усі потоваришували, допомагали один одному, спільно проводили дозвілля. Зараз у сім’ї Вітрових мешкають ще декілька вимушених переселенців, але заради власної безпеки не захотіли спілкувались із журналістами, бо планують повертатись додому на схід.
Читайте також: Втікали від війни, але спіткала хвороба. У Львові лікують 11-річного хлопця з Сєвєродонецька
