У ніч на 26 квітня 1986 року стався вибух на Чорнобильській атомній електростанції. 74-річний львів’янин Микола Бондар – військовий, пожежник, один з ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС провів у зоні відчуження 35 днів. Згодом присвятив себе службі та збереженню історії, очоливши Львівський музей пожежної справи.
Спогадами про той період Микола Бондар поділився із Суспільним.
Перші дні після вибуху: хаос і невідомість
На момент аварії у Чорнобилі Микола Бондар працював у пожежній службі у Львові – був заступником начальника частини та капітаном військової служби.
У ніч трагедії, ще вночі, на Київщину першим виїхав їхній начальник – керівник 10 Загону технічної служби м. Львова, капітан Михайло Криницький. З усієї Львівської області терміново почали збирати пожежно-технічне обладнання і вогнегасний порошок. Його завантажили в чотири автомобілі ГАЗ-52 і повезли до Прип’яті.
"Трагедія такого масштабу у нас сталася вперше. Ніхто не знав, чим її гасити і як. Тому вирішили, що стане в пригоді порошок – його й зібрали", – пригадує Микола Бондар.
Сам він у перші дні на місці не був, а долучився до ліквідації наслідків вибуху через кілька місяців. Але зі слів колег пам’ятає: порошок для гасіння змішували зі звичайною рудою глиною, піднімали вертольотами і скидали прямо в жерло четвертого енергоблока. Тоді ще не розуміли, що це не лише не допомагає, а й шкодить, адже порошок викидало назад і вся радіація піднімалася в повітря.
Коли через три дні повернувся їхній керівник, пояснити ситуацію він не зміг. Ходили різні чутки – про величезну вирву, про масштаби руйнування. Але найчастіше говорили про інше: хаос і високий рівень радіації.
"Ми заміряли краватку дозиметром – показники були в кілька разів вищі за норму. Що цікаво: коли ми спалили цю краватку, то попіл від неї також показував завищені показники. Тобто це означало, що радіацію так просто не знищити", – згадує ліквідатор.
Робота в зоні: пожежі і невидима загроза
З жовтня 1986 року у Радянському Союзі почали формувати зведені рятувальні загони, які повинні були замінювати один одного. Спочатку працювали підрозділи рятувальників і ліквідаторів з Києва та області, згодом долучилися інші регіони.
"З Львівщини в Чорнобилі працювало понад 300 пожежників. Перший львівський зведений загін поїхав у листопаді у складі 174 чоловіків з числа офіцерського, старшинського та молодшого рядового складу. Я був серед них", – розповідає він.
Зі слів Миколи Бондара, їхній загін вже був п’ятий за рахунком: перед львівським працювали ліквідатори з Києва, Вінниці, Сум та Одеси. Саме останніх замінили чоловіки зі Львівщини.
На місці катастрофи, у Чорнобилі та Прип’яті, Микола Бондар і решта із загону провели 35 днів.
"Коли прийшов наказ їхати, все було сумбурно. Ніхто нічого не пояснював – ні що сталось і чому, ні яка там ситуація. Я був військовим, носив погони, тому як сказали їхати, значить треба", – каже він.
Чоловік пригадує, як у Львові їх відразу попередили, що брати зі собою дозиметри, не можна.
8 листопада до Чорнобиля вирушили п’ятьма автобусами "Інтурист". Одразу після прибуття заступили на чергування – охороняли 30-кілометрову зону.
Ситуація тоді виглядала відносно стабільною: тривала підготовка до закриття реактора четвертого енергоблока. Пригадує, як на об’єкті встановлювали конструкції, закривали трубу, а згодом підняли прапор – за тодішньою радянською традицією.
На місці виконували різні роботи: допомагали зводити опорні стіни, ліквідовували пожежі. Через суху погоду навіть невеликі займання були небезпечними. Усюди був невидимий ворог – радіація.
"Ходили люди і постійно вимірювали рівень радіації. Дозиметри пищали так, що ми боялися навіть ходити", – згадує Микола Бондар.
Місцем дислокації зведеного загону протипожежної служби Львівського гарнізону стало приміщення пожежного депо. Спеціального захисту не було – носили звичайний брезентовий одяг ("бойовки"), який щотижня змінювали.
Харчувалися в Прип’яті – у великій їдальні, облаштованій на станції техобслуговування.
"Їжу розливали з великих солдатських термосів. Усього вистачало – навіть "Боржомі" пили", – усміхається Микола Бондар.
Через 35 днів львівський загін замінили рятувальники з Криму. Більше ліквідатор на місце катастрофи не повертався.
Після завершення будівництва саркофага, з 1987 року, в забрудненій зоні пожежна охорона виконувала свої обов'язки вахтовим методом. До служби залучалися працівники зі всієї України. У такому режимі працівники пожежної охорони Львівщини несли службу до 1991 року.
Наслідки катастрофи
Микола Бондар має посвідчення ліквідатора, інваліда війни ІІ групи. Після тих подій у нього виявили онкологію, він переніс два інфаркти.
"Свої хвороби я не дуже пов’язую з Чорнобилем, але їх пов’язують лікарі. Стверджують, що це наслідки. Те, що робота там вплинула на моє здоров'я – це факт. Дехто дивується, що минуло вже 40 років, а я досі живий", — каже чоловік.
Щоб підтримувати стан, він двічі на рік проходить лікування в медзакладі. Від держави отримав квартиру, має пільги та пенсію.
Чоловік розповідає, що після операції в онкологічній лікарні у 1998 році його комісували. Тоді й запропонували роботу в Музеї пожежної охорони. Керівником музею Микола Бондар був упродовж 26 років – до 24 липня 2024 року.
З тими, хто як і він ліквідовував наслідки на Чорнобильській АЕС, зустрічається дедалі рідше. Багатьох уже немає в живих. З деким інколи зідзвонюється чи бачиться на різних зустрічах.
У День пам'яті Чорнобильської трагедії чоловік планує принести квіти до пам'ятника та вшанувати ліквідаторів.
