Два роки поспіль львів’янка Ольга Мойса писала листи своєму чоловікові та передавала через Координаційний штаб, сподіваючись, що він в полоні та скоро повернеться додому. Нещодавно ці листи їй повернули, повідомивши, що такого військовослужбовця в російських в’язницях не знайшли. А місяць тому побратим Романа Мойси підтвердив, що бачив на власні очі, як чоловік загинув. Тепер Ольга шукає можливості дістати тіло коханого з поля бою й повернути додому назавжди.
Про це Суспільному розповіла співзасновниця громадського руху "Звільнити всіх", координатора родин 225 окремого штурмового полку у складі 115 окремої механізованої бригади та дружина військовослужбовця, який зник безвісти, Ольга Мойса.
Невтілена мрія
Ольга та Роман познайомилися, коли обом було по 16 років.
"У нас у Зубрі був церковний празник. Ми сиділи на лавочці. Виявилося, що моя подруга – його сестра. Так ми і познайомилися. Тоді довго не спілкувалися, розійшлися. Але згодом відновили спілкування і одружилися", — каже Ольга.
За її словами, вона серцем відчула, що саме цей юнак – її доля. Освідчився Роман в день народження Ольги, подарував великий букет хризантем та обручку.
"Я не очікувала. Трошки підозрювала, бо він десь "спалився". Але не очікувала. Під час освідчення сказав: "Дякую тобі, що ти в мене є, що ти з’явилася в моєму житті", — пригадує вона.
Їм було по дев’ятнадцять, коли втілили одну з мрій дівчини – поїхали в подорож в Карпати.
"Я до того ніколи не була в Карпатах. Він здійснив мою мрію. Я хотіла покататися на підйомниках. Він мене покатав. Це була осінь, холодно. Але – класно. Походили по горах, погуляли. По замках різних їздили", — ділиться Оля.
Невтіленою залишилася мрія здійснити разом подорож літаком. У лютому 2022 року подружжя придбало квитки на рейс Львів-Київ. В день вильоту розпочалася повномасштабна війна. Квитки жінка зберігає досі.
"Зранку подзвонив тато й сказав, що почалася війна. Я цього не зрозуміла. Для мене це було незрозумілим: як це, почалася війна? А Роман ще раніше казав: "Я завжди думаю про тебе, я хочу, щоби ти жила. Тому якщо почнеться війна, я піду до війська. Ти мене не зупиниш", — розповідає жінка.
На початках чоловік долучився до місцевої самооборони й чергував на блокпостах. 16 травня 2022 чоловік мобілізувався.
"Він поїхав кудись у справах. І повернувся додому під вечір уже у військовому однострої. Коли він йшов, мені нічого не сказав. Він знав, що мені страшно. Але це був його вибір", — каже Ольга.
Життя в очікуванні
1 квітня 2024 року Роман зник безвісти у Часовому Яру.
"26 березня 2024 року, перед виходом на позицію, він написав мені: "Ти була тією, хто відчував мене від початку до кінця і хто давав мені надію, щоби змінитися у кращу сторону". Також написав, щоби я не хвилювалася, бо він буде п’ять днів без зв’язку та щоби я не телефонувала нікому з командування. Залишив мені номер телефону командира відділення. Але він, на жаль, також зник безвісти наступного дня після Ромчика. Так сталося, що всі хлопці, з якими б я могла тримати зв'язок, з часом теж попропадали безвісти", — говорить жінка.
30 березня Ольга відчула незрозумілу тривогу. До вечора через знайомих знайшла номери телефонів командирів чоловіка.
"Я зателефонувала. Мені сказали: "Так сталося, що Роман зник безвісти. Але ми його шукаємо". Він сказав, що Ромчик залишив йому мій номер телефону для зв’язку. Сам він не наважився мені зателефонувати. Але коли я зателефонувала, то пояснив що до чого. Згодом мама Ромчика телефонувала цьому командирові. Але він відмовив їй розповідати, пославшись на те, що Ромчик залишив тільки мій номер телефону", — розповідає вона.
Офіційне сповіщення з ТЦК принесли аж 3 квітня. У сповіщенні було написано: зник безвісти під час виконання бойового завдання в населеному пункті Часів Яр.
"У мене сталася паніка та депресія. Кілька днів я не вставала з ліжка. Коло мене були тато й сестри. Дякую їм, що вони в той момент полишили свої справи й були біля мене. Через тиждень я сказала собі: "Оля, стоп. Ти маєш встати й почати шукати Ромчика. Крім тебе ніхто цього не зробить", — ділиться дружина військовослужбовця.
У ТЦК жінці пояснили, які кроки треба зробити, щоби державні органи змогли розпочати процедуру пошуку.
"У ТЦК я написала заяву, щоби мені надали всі документи та інформацію про службове розслідування. Поїхала з сестрою у поліцію, написала заяву. ДНК здали його мама та брат. А зараз ще й його батько, бо тато на той момент був у війську", — каже Ольга.
А також почала шукати родини інших військовослужбовців, які могли перебувати в той час у тому місці, де пропав безвісти її чоловік, та які могли мати якусь інформацію.
"Через місяць, у травні, на сам Великдень, його командир написав мені у соцмережі: "Твій Ромчик загинув під час обстрілу з артилерії. Вибач, що так сталося". Це повідомлення у мене досі є в телефоні, я його заскрінила", — говорить вона.
Але попри це Ольга продовжувала вірити, що її чоловік живий.
"Я щомісяця пишу звернення до СБУ, в ТЦК, у Координаційний штаб та Національне інформаційне бюро чи не змінився статус. Чи проводилися розмови зі звільненими з полону і чи вони надали нову інформацію. Я це й так знаю, але треба ще мати відповідь. Я завжди сподівалася на щось краще", — каже дружина військовослужбовця.
А також вона продовжувала писати йому у приват у соцмережах.
"Я писала йому: "Ти маєш жити, пам’ятай про це". Я також писала листи в невідомість. Це листи, які збираються в Координаційному штабі. Ці листи передають нашим хлопцям, які перебувають в полоні. Але мої листи повернулися. Ми були на одній зустрічі, представник Координаційного штабу встає і при всіх каже: "Мойса, твої листи повернулися". Але я йому й досі пишу", — втирає сльози Оля.
Кілька разів Роман приходив до дружини у снах.
"Одного разу він дуже сварився на мене, казав, що я ні в чому не винна, що це був його вибір і щоби я не мучила себе. Іншим разом у сні просив не звинувачувати його командира в тому, що сталося. І один сон був такий: назвав прізвища трьох побратимів і розповів за яких обставинах вони загинули. Я запам’ятала і одній родині сказала про це. Це виявилося правдою", — каже жінка.
Громадський рух "Звільнити всіх"
Минулого року Ольга Мойса разом з Аліною Власенко зареєстрували громадський рух "Звільнити всіх". Організація об’єднує родини військовополонених та зниклих безвісти військовослужбовців.
Ольга каже, що спочатку стежила за діяльністю Аліни Власенко, яка організовувала щотижневі акції, під час яких нагадували про зниклих безвісти та військовополонених, через соцмережі. Згодом долучилася до акцій. А ще через деякий час почала допомагати іншим родинам пройти той шлях, який проходить сама.
"Мені не важко допомогти написати заяви, пояснити що треба зробити і як. Дуже часто звертаються старші люди, які губляться в цій інформації. Я не рахувала скільком допомогла, але їх є понад тисячу", — говорить вона.
Також, на її переконання, дуже помічними є щотижневі мирні акції, які вони проводять у Львові та інших містах України.
"У жовтні був випадок, коли на нашу мирну акцію прийшли звільнені з полону. Побачили маму, яка тримала прапор з іменем та фотографією свого сина, який зник безвісти. Вони його впізнали. Мама плакала. І я разом з нею", — каже жінка.
Військовослужбовці, які повертаються з полону та долучаються до акцій, кажуть, що в полоні їх переконували, що вони в Україні нікому не потрібні. Але були випадки, коли наглядачі показували їм відео з цих акцій. І це обнадіювало, що їх повернуть додому.
Нещодавно представники громадського руху повернулися з Брюсселю, де у Європейському парламенті знову нагадали про війну в Україні та про військовополонених й зниклих безвісти українців.
"У нас є представниця з Тернополя. Її чоловік був безвісти зниклий майже два роки, як і мій Ромчик. Під час останньої мирної акції у Львові місяць тому вона сказала, що отримала звістку, що її чоловік загинув. Вона плаче і в мене сльози. А коли ми їхали в Брюссель, вона приходить, руки тремтять, тримає телефон і показує, що їй змінили статус на "в полоні". Хлопці, які повернулися з полону засвідчили, що бачили його і сказали, де він є", — говорить вона.
Я – дружина Ромчика
4 лютого 2026 року Ольга ініціювала зустріч родин безвісти зниклих з уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
"Вперше на цю зустріч приїхав безпосередній свідок загибелі мого чоловіка. У мене був його номер телефону. Але я не знала хто він, тому що в жодному документі не було вказано, що це його командир і що він бачив як загинув Ромчик", — каже вона.
Під час зустрічі жінка дала можливість висловитися всім членам родин безвісти зниклих.
"Наприкінці я підійшла до нього і кажу: "Ви вже знаєте, хто я?". Він відповів, що не знає. Я кажу: "Оля Мойса". Він дивиться на мене, прямо в очі дивиться. Питає: "Дружина Ромчика? Ти знаєш, що Ромчик загинув? Я тобі кажу як є, бо якби я цього не бачив, то я б тобі цього ніколи в житті не сказав". Тоді я вже точно зрозуміла, що це правда", — зізнається дружина Героя.
І додає, що вона хотіла знати правду і два роки робила все, щоби дізнатися її. А тепер розгублена і не знає, що робити з цією правдою.
Кілька днів тому командир Романа Мойси сказав, що готовий відвезти Ольгу в той район, де він загинув, щоби вона знала, де це сталося.
"Я поїду туди. За першої ліпшої нагоди. Кажуть, що ця територія замінована і там лежать тіла наших хлопців. Мені кажуть, що тіла може й не бути. Це була така ситуація, що від тіла могло й нічого не залишитися. Та й два роки вже минуло. Я сподіваюся, що буде якась репатріація й Ромчик повернеться додому", — каже співзасновниця громадського руху "Звільнити всіх", координатора родин 225 окремого штурмового полку у складі 115 окремої механізованої бригади та дружина військовослужбовця, який зник безвісти, Ольга Мойса.
