Ігор Хавкун із Херсону ніколи не мріяв про кар’єру військового. Але після повномасштабного вторгнення, коли війна прийшла до його дому, він вивіз родину на Львівщину. А сам зголосився як військовозобов’язаний та через два тижні вже став військовослужбовцем Національної гвардії України.
Про це у ефірі Українського радіо. Львів розповів боєць Другої Галицької бригади Національної гвардії України, навідник взводу прикриття повітряного простору батареї зенітних безпілотних апаратів Ігор Хавкун.
Як потрапити до Нацгвардії
Повномасштабне вторгнення чоловіка застало вдома, в Херсоні.
"Я прокидався раніше за всіх домашніх та випускав нашу кішку погуляти. То ж коли все почалося, то я першим все почув. Окрім того, ще раніше я розумів, що у орків буде інтерес до Антонівського мосту, тому що це єдина дорога на Крим, не враховуючи Каховську ГЕС", — каже він.
Тож о 5 ранку він почув перші прильоти по Чорнобаївці та по військових частинах, які розташовувалися за містом. Ігор відразу розбудив дружину та дітей, протягом двох годин зібралися та виїхали з Херсону.
Згодом родина дізналася, що їхнє помешкання, яке розташоване у мікрорайоні Корабел, затопило під час під підриву Каховської ГЕС.
"Я не думав, що війна так затягнеться. Взяли речей на два тижні. Очікували, що скоро все стихне і ми повернемося додому. Нам знайшли притулок аж в Славську. Зима була, ми добиралися півтори доби. Їхали колоною, бо багато людей виїжджало", — розповідає чоловік.
Коли Ігор зрозумів, що його родина у безпеці, він зареєструвався у сільській раді як військовозобов’язаний. І за два тижні його мобілізували.
"Відразу запропонували йти у Нацгвардію. Я тоді нічого не знав про військову службу. Телефонував знайомим, які мають хоч якийсь стосунок до війська та питав, що таке Нацгвардія та що там треба робити", — каже нацгвардієць.
Сумую за домом
У грудні 2023 року Ігор Хавкун разом з побратимами виїхав на Покровський напрямок, в Авдіївку. Хоча раніше там він ніколи не був, але відчув, що там майже рідний дім.
"Я раніше тут не був. Але ті краї мені близькі за ландшафтом, за менталітетом. Коли перетинаєш центр України, то починається степ. Це таке рідне. Відчув ностальгію. Я вдома був дуже давно. Дуже сумую за домом, за містом", — розповідає військовослужбовець.
За його словами, в Нацгвардії він почав займатися улюбленою справою.
"Я був водієм, возив хлопців на позиції. Моя робота була привезти, відвезти, швидко, безпечно. Я відчув, що це моя справа, я це люблю робити, люблю їздити швидко", — говорить він.
Швидкість була така, що більшість автомобілів до кінця ротації вже не витримували навантажень. Найбільшу швидкість розвивав тоді, коли віз поранених до медиків.
Одного разу йому довелося застосувати все своє вміння, щоби не зіткнутися з танком.
"Ми стояли на Карлівці та повинні були забрати пораненого побратима. Це було волонтерське авто. Повинні були перетнути неширокий міст. Ми вже майже заїжджали на міст, коли побачив, що назустріч їде наш танк. Я повинен був його пропустити. А в мене майже не вмикалися передачі. Я ніяк не міг ввімкнути задню передачу. Я аж стрибав на тому перемикачі. Машина була праворульна, танк їхав з боку медика, медик був блідий, аж білий. Але в мене все вийшло, ми дали дорогу танкові. Але було страшно. Якби танк зупинився, то на нас би почалися ворожі прильоти", — згадує чоловік.
На сторожі нашого неба
Згодом Ігореві запропонували перевестися до взводу прикриття повітряного простору.
"Під час базової підготовки нас навчали користуватися зброєю. Зараз в ППО, можливо, інший масштаб, додаткове устаткування. Але нема нічого складного. Особливо, коли ти розумієш, що приносиш своєю роботою користь", — каже він.
За його словами, коли лунає повітряна тривога й усі цивільні повинні ховатися в укриття, він з побратимами виїжджає на свої позиції.
"Ми не ховаємося. Ми відстежуємо маршрут ворожих повітряних цілей і намагаємося їх знешкодити", — говорить нацгвардієць.
Він зауважив, що найчастіше російські ракети та шахеди намагаються уразити критичну інфраструктуру, щоби лякати українців. Шахеди, за його словами, зараз летять швидше, можуть змінювати курс, висоту. А також через вікно залетіти у помешкання та вибухнути. Звук шахедів можна почути, коли вони вже за кілька кілометрів.
"А ось цивільним обов’язково треба ховатися. Навіть уламками можна поранитися. Він дуже гострий, може падати з висоти один-два кілометри. Він набирає велику швидкість під час падіння. Якщо бурулька падає з даху будинку і може пробити голову, то можна уявити що буде, коли падатиме такий предмет", — застерігає боєць Другої Галицької бригади Національної гвардії України, навідник взводу прикриття повітряного простору батареї зенітних безпілотних апаратів Ігор Хавкун.
