Третій рік служить у лавах Збройних сил України старший солдат Віктор Григорович, який родом із Волині. Він — водій одного з підрозділів 23 інженерно-позиційного полку. Воював на Запорізькому, Харківському і Донецькому напрямках.
Історію 26-річного бійця розповіли у службі звʼязків з громадськістю військового підрозділу.
До повномасштабного вторгнення РФ в Україну Віктор Григоровчи проходив строкову службу у Національній гвардії. У березні 2022-го його мобілізували, й відтоді розпочалася служба у складі 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України.
Рідні брати Віктора теж боронили Україну: Сергій — учасник АТО, Іван приєднався до добровольчого формування.
"Тоді кожен мав зробити вибір, як і що має робити. Нас в сім’ї троє синів. На плечі старшого брата Сергія впала охорона і безпека дітей, оскільки є багатодітним батьком. Іван, наш середній брат, вступив у місцеве добровольче формування, але ненадовго, бо пішов у ЗСУ", — розповів старший солдат.
Перша ротація Віктора відбулася на Харківщині, де він із побратимами копав окопи й траншеї, зводив фортифікаційні споруди. Боєць пригадує, що це був непростий і виснажливий період. Потому почалися ротації на інші напрямки.
"Ілюзій про те, що ця війна триватиме два-три місяці у нас не було. Хоча ми надіялись, що до кінця року нам все-таки вдасться звільнити Україну", — сказав воїн-інженер.
З його слів, дні на фронті наповнені важкою працею, постійними обстрілами, невизначеністю і хвилювання. Віктор жартує: найбільше боявся не самого обстрілу, а реакції матері, адже тривалий період приховував, що воює на фронті. Таким чином, каже, оберігав серце матері від правди, намагаючись не турбувати її хвилюваннями.
"Моя мама думала, що весь цей час я знаходжусь в ППД (пункт постійної дислокації — ред). Я їй так розказував і братів просив мене не видавати. Навіть, коли у рідному селі у мами запитували як я і де, то вона всім розповідала, що далеко від фронту. Не так страшна війна, як гнів мами", — каже військовослужбовець.
Віктор зазначив, що мама й так переживала за брата, який був "штурмовиком" і дуже часто перебував у "гарячих точках". У грудні 2024 року брат Іван загинув на війні під час виконання бойового завдання.
"Це була величезна втрата для родини і для цілої країни. Я тоді також був на виконанні бойових завдань. Я не був морально готовий до цієї звістки, здавалось, що зупинився світ... Це був великий удар для нас всіх! З того часу я перестав приховувати від мами своє місце перебування", — сказав боєць.
Разом із побратимами, які розуміють його навіть без слів, волинянин пережив чимало складних моментів, тож навіть після закінчення війни хотів би підтримувати зв’язок.
Найбільше нині Віктор Григорович мріє про перемогу України у війні з Росією, про життя без тривоги та страху, про повернення до нормального життя, про створення сім'ї та майбутнє в мирній країні.
Довідково: Старший солдат Віктор Григорович, учасник бойових дій нагороджений президентською відзнакою "За оборону України", нагрудним знаком "Захиснику України" та "За зразкову службу" від Міністерства оборони України, а також відзнакою 23 інженерно-позиційного полку "Надійний захист у бою" за мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
