Рись, яка загинула у браконьєрській петлі, олень, якого збила машина, та птах, що вдарився об дроти й мав у тілі вісім дробин — такі історії зберігає Шацький музей фауни на Волині. Тут понад 50 років працює майстерня, у якій таксидермістомТаксидерміст — це фахівець, який займається виготовленням опудал і колекційних зразків тварин. працюють батько і син Лющуки.
Суспільне побувало у музеї та дізналося, як створюють опудала тварин і птахів, чому таксидерміст відмовляється від незаконно добутих тварин та навіщо ця робота потрібна студентам і дослідникам.
«Це не тільки музей»
У Шацькому музеї фауни зберігають сотні експонатів. Тут можна побачити зубрів, лосів, оленів, вовків, рись, видру, лисицю, куницю, безліч видів птахів та інших представників української фауни.
За словами таксидерміста Ярослава Лющука, музей є не лише місцем, куди приходять на екскурсії. Тут також навчаються студенти, зокрема майбутні мисливствознавці.
«Хотів би сказати, що це не тільки музей — це в нас аудиторія для вивчення фауни. Тут практично майже всі тварини і птахи, які є в нас на території, не тільки Волинської області, а на всій Україні», — розповідає Ярослав Лющук.
Чоловік каже, що сам виріс у цьому музеї. Робити опудала почав ще у школі, а у 2017 році офіційно прийшов працювати таксидермістом. До цього багато років працював його батько Борис Лющук.
Історія музею почалася з майстерні
Борис Лющук почав займатися таксидермією ще у студентські роки. Після закінчення технікуму отримав направлення на роботу у Вінницьку область, але залишився у Шацьку. Тоді директор запропонував йому створити тут таксидермічну майстерню та музей.
«Назбиралося експонатів — по коридорах вони стояли кругом і вирішили будувати таке зданіє, щоб там були тільки звірі і пташки», — пригадує Борис Лющук.
У 1977 році музей відкрили у будівлі, де він працює нині. До його створення долучилися студенти, викладачі та інші працівники.
Для колекції Борис Лющук їздив, зокрема, до Біловезької пущі. Звідти привозив великих тварин — зубрів, лосів та оленів. За його словами, у колекції було близько 270 видів і приблизно 400 опудал. Більшість старих експонатів — саме його робота.
Як створюють опудала
Таксидермія, за словами волинянина, потребує точності, терпіння та хорошої моторики рук. Перед тим як створити опудало, майстер знімає розміри тварини, вивчає її пропорції, забарвлення та фотографії.
Сучасні методи дозволяють використовувати спеціальні пластикові форми. На них відтворюють природну будову тварини, встановлюють скляні очі, зуби, язик та піднебіння. Особливо кропітка робота — з невеликими птахами.
«Велику пташку, звичайно, легше робити, бо там пір'я більше, але по часу воно довше займає. Маленьку пташку важче робити. Треба мати дуже моторику рук, щоб не порвати те пір'я, щоб не порвати шкіру», — пояснює Ярослав Лющук.
Перед роботою пір'я потрібно кілька разів очистити та висушити. Для цього таксидерміст використовує спеціальну щітку і навіть звичайний фен. А для миття пір'я, зізнається Ярослав, іноді використовував шампунь дружини.
«Я кожну пташку, перед тим як робити, по три-чотири рази стіраю, пір'я стіраю. Даже в жінки пару раз крав шампунь», — говорить чоловік.
За його словами, він навіть помітив, що дорожчий шампунь краще очищує пір'я.
Рись із петлі та олень після ДТП
Ярослав Лющук каже: не всі тварини потрапляли до музею внаслідок полювання.
Наприклад, одного з оленів знайшли біля дороги неподалік Луцька після того, як його збила машина. Люди повідомили про загиблу тварину, після чого музейники забрали шкіру і створили експонат. Є в музеї й рись, яка загинула через браконьєрство. Її знайшли у лісі.
Ще один експонат — птах, який загинув після зіткнення з електричними проводами у Світязі. Люди побачили його на землі та привезли до таксидерміста. Коли Ярослав почав працювати з птахом, виявив у його тілі вісім дробин. Це означало, що до загибелі від удару об дроти по ньому вже стріляли.
«Найбільший хижак — людина»
Борис Лющук розповідає, що раніше частину експонатів передавали мисливці. Йдеться про законне полювання, коли людина мала спеціальну відстрільну картку або ліцензію.
«Етика таксидермістів — не брати тварин, які добулися незаконно, тому ми таких не беремо», — наголошує Ярослав Лющук.
На думку таксидерміста, сьогодні дедалі більше тварин гинуть не через полювання, а внаслідок діяльності людини. Автомобілі збивають тварин і птахів, будівництво змінює природні території, а втручання людей впливає на цілі екосистеми.
«Найбільша біда сьогодення, що ми втручаємся в природу і змінюєм її не в кращу сторону. Так, ми охороняємо деяких тварин, птахів, але ми і багато знищуємо, — говорить Борис Лющук. — Я всім повторюю: найбільший хижак, що найбільше наносить шкоду всім іншим — це людина. Навіть ша сусід, який війну розв'язав».
Експонати, яким понад пів століття
Частині опудал у музеї вже 50–60 років. Їх виготовляли за технологіями, які відрізняються від сучасних. Старі експонати мають очі з оргскла, використовувалися інші матеріали та способи обробки шкіри. Водночас умови зберігання опудал залишаються проблемою.
«Має бути спеціальне освітлення і спеціальна температура, але цього як не було, так і немає. Осінню сиро, зимою холодно, літом жарко і температура міняється», — розповідає Борис Лющук.
Ще одна проблема — пил, павутиння та міль, які пошкоджують старі опудала.
Черепи — для навчання студентів
У музеї зберігають не лише опудала. Ярослав Лющук очищує та вибілює черепи тварин, щоб їх могли використовувати під час навчання. Студенти вчаться визначати вид тварини за її будовою.
«Вони повинні знати, яка тварина померла в лісі і щоб знати причину: чого вона померла в лісі», — пояснює таксидерміст.
Саму професію Ярослав Лющук називає своєрідним таїнством.
«Таїнство таксидермії Таксидермія — галузь природознавства на перетині зоології, музеології (музейної справи) та мистецтва, пов'язана з виготовленням опудал колекційних зразків тварин.тут знаходиться. Тут дуже багато секретів, які навіть не можна розказувати», — говорить чоловік.
«Можливо, тільки в музеях залишаться такі тварини»
Попри вік колекції, музей залишається популярним серед відвідувачів. За словами Ярослава Лющука, протягом літа сюди приходять десятки тисяч людей, приїжджають організовані групи по 40–50 людей.
Для таксидерміста важливо, щоб відвідувачі бачили у цих експонатах не просто опудала, а представників живої природи, яку потрібно берегти.
«Діти наші, нащадки, можливо, тільки в музеях і залишаться такі тварини. Я зараз, наприклад, дітей, студентів вчу, як зберегти природу», — говорить Ярослав Лющук.
Волинянин викладає мисливствознавство і каже, що для нього ця професія передусім про збереження природи — про те, як охороняти тварин, підгодовувати їх, допомагати хворим і не допускати знищення їхнього середовища.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
