Населення України у XX століття пережило три масові штучні голоди. Перший Голодомор датується 1921-1922 роками, коли голодували до 4 мільйонів українців, орієнтовно 500 тисяч із яких померли голодною смертю. Другий Голодомор 1932-1933 років забрав життя у 4 мільйонів українців, проте точна цифра смертей досі невідома. Третій Голодомор 1946-1947 років позбавив життя ще мільйона українців.
До Дня пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років Суспільне поспілкувалося з кандидатом історичних наук, професором кафедри історії України та археології у Волинському національному університеті Миколою Кучерепою.
З його слів, у трьох масових штучних голодах, що були організовані радянською владою, більшовиками, загинули до 6 мільйонів українців.
Волинь в 30-ті роки минулого століття
У 30-их роках, особливо у 1933 році, на Волині почали створюватися групи й товариства задля допомоги людям з інших регіонів в радянській Україні, котрі голодували., розповів Микола Кучерепа.
З його слів, 1933 року з ініціативи голови Волинського Українського об’єднання Петра Певного у воєводському місті Луцьку і в повітах були створені комітети для допомоги українцям. Зібраний ешелон продовольства, зазначив волинський історик, на кордоні не пропустили на територію радянської України. Лінія кордону між Другою Річчю Посполитою та радянською Україною проходила на південь до Хмельниччини під Волочиськ.
"Волиняни не дуже заможно жили, але кожен з них розумів що таке голодна смерть. Давали хто що міг: і крупи, і солонину, давали борошно, зерно. Той дав 5 кг, то дав 10 кг. Так до купки і сформували цілий ешелон продовольства для голодуючих в радянській Україні. Його (ешелон — ред.) не пропустили, сказали, що в нас тут голоду немає і нам цього не потрібно", — сказав лучанин.
Зі слів кандидата історичних наук, новини з радянської України до волинян доходили й друкувалися в місцевій пресі, україномовній і польськомовній. Попри це місцеві члени компартії говорили, що голоду немає.
"Були й перебіжчики з радянського "раю" до Польщі, які розповідали, що там творилося. В такому випадку радянська влада говорила, що були певні продовольчі труднощі, бо був неврожай, посуха. Але волиняни мали конкретні відомості і думали, як через кордон, через смужку посуха, а в нас цієї посухи немає. Тому це ніякі не природні катаклізми, а цілеспрямована політика радянського уряду щодо селян", — зазначив історик.
Волинь під час штучного Голодомору в 1946-1947 років
Як розповів історик Микола Кучерепа, штучний голод 1946-1947 років Волинь не зачепив, адже в регіоні не було колгоспів. Натомість була Українська повстанська армія, члени котрої не давали більшовикам забирати продовольство.
"В радянській Україні на сході і на півдні, в центрі з колгоспних засіків можна було легко забрати все, що лежить там. Сюди навпаки прибували за харчами на Волинь з інших", — зазначив історик.
Зі слів Миколи Кучерепи, на територію Волині прибували так звані "брянскіє" — люди зі сходу України, де панував штучний голод. Тут людям надавали прихисток і певне продовольство.
"Волиняни проявили свою добродушність. Мені батько розповідав, про те, що до їхньої хати приходили оці "брянскіє" і хто чим міг — чи картоплиною, чи ще щось давали, аби ті люди прохарчувалися. Вони приносили якісь речі на обмін", — додав лучанин.
"Волинь пам’ятає": робота Миколи Кучерепи над науково-документальним виданням
Під час роботи над науково-документальною книгою під назвою "Волинь пам'ятає" історик Микола Кучерепа знайшов інформацію про активістів, котрих називали "червона мітла": вони вилучали в селян усе їстівне.
"Є опис, як заходить в хату "червона мітла". У хаті тато і мама померли, і трирічна дівчинка має на тарілці квасолини. Керівник цієї групи вибив з рук квасолю в дівчинки і розчавив по долівці. На другий день дитина померла. Це яскравий приклад того, що це організований спеціальний терор голодом проти України, тієї злочинної Москви", — розповів волинський історик.
Найсильніший голод в радянській Україні, говорить Микола Кучерепа, був на півдні України: нині це Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Полтавська й Черкаська області. Ще один страшний злочин радянської влади — це існування "чорних дошок". Микола Кучерепа розповів, що "чорні дошки" публікувалися в газетах, і на них заносили списки сіл і колгоспів, де не виконувалися так звані плани з заготівлі продовольства.
"Люди все, що могли віддавали, а ще давай. Ті села оточувались вартовими червоноармійцями, і мешканці цих сіл помаленьку помирали голодною смертю. Окрім того, була заборона щодо виїзду українців з території України в інші республіки СРСР. Були встановлені загороджувальні загони, які не допускали українців рятуватися", — зазначив історик.
Конфісковане в українських селян зерно продавали в Європу за валюту. За ці кошти, розповів кандидат історичних наук, були збудовані Запорізька гідроелектростанція, Харківський тракторний завод, Челябінський тракторний завод та інші. Усі заводи початку 20 століття, додав волинський історик, збудовані через українське селянство.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
