Майор Андрій Ткачук – батько трьох дітей. Нині волинянин служить на посаді начальника штабу окремого Ковельського батальйону Волинської бригади Сил ТрО. У військо чоловік пішов разом із сином Михайлом.
Історію родини розповіли на сторінці інформаційного агентства Міністерства оборони України "АрміяInform".
Військовий, поліцейський і знову військовий
У 1987 році Андрій Ткачук закінчив Харківське гвардійське вище танкове училище, згодом служив у танковому полку у смт Гончарівське. Після розпаду СРСР, щоб лишитись в Україні, чоловік написав рапорт на звільнення.
У Ковелі, де жив із родиною, Андрій Ткачук служив у правоохоронних органах.
Повернутися до війська волинянин вирішив 24 серпня 2014-го року. "В Іловайську в цей час росіяни розстрілювали наших хлопців, яким пообіцяли "зелений коридор", — згадує чоловік – наступного дня я вже був у військкоматі, вирішив, що не маю права сидіти вдома, коли росіяни розстрілюють молодих хлопців, які за віком як мої діти".
Спочатку бійцю відмовили, але на початку 2015 року запропонували посаду командира взводу в окремій танковій Криворізький бригаді імені Костянтина Пестушка, де він з невеличкою перервою прослужив до 2019 року.
До війська разом із сином
Знову до війська чоловік повернувся у перші дні повномасштабної війни. "Після звільнення я перебував в оперативному резерві першої черги, дзвінок з "військкомату" із запрошенням повернутися на службу пролунав ще ввечері 23 лютого", – говорить волинянин.
Служити в один день пішов разом із наймолодшим сином Михайлом, який закінчив виш з військовою кафедрою. Батька із сином відправили до Ковельського батальйону Волинської бригади Сил ТрО ЗСУ, що тоді перебував на стадії формування. Андрія Ткачука призначили начальником командного пункту, а Михайла – командиром взводу стрілецької роти.
З весни 2023-го Ткачуки разом з іншими бійцями волинської тероборони виконують бойові завдання на сході України.
Участь у боях і поранення сина
"На жаль, під час висування на першу лінію оборони нам не вдалося уникнути втрат. Та рашисти не знали, що таке воювати з хлопцями з Волині. Ми відбили всі ворожі атаки, а нещодавно повернули ще й 250 метрів нашої землі та покращили своє тактичне положення", – каже Андрій Ткачук.
Чоловік розповідає: найстрашніше на війні — це хвилюватись за своїх дітей. Його син Михайло – командир зенітного артилерійського взводу. Під час виконання одного із бойових завдань чоловік отримав поранення. Побратими довго не зізнавалися батьку, що Михайло поранений. "Згодом повідомили, що він перебуває на нашому стабілізаційному пункті. Я одразу вирушив туди, побачив, що син легко поранений, але живий, перекинувся з ним парою слів та повернувся у штаб. Для мене головним було впевнитися, що син живий. — каже батько.
Наразі Андрій та Михайло Ткачуки продовжують службу в теробороні.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.
