Востаннє свого сина-нацгвардійця батьки Ольга та Вадим бачили в день вторгнення Росії в Україну — той поїхав на бойове чергування. За кілька днів окупанти прийшли і до їх помешкання в Андріївці, на Київщині. Тоді ж зв’язок із сином зник. Під час відступу російські окупанти спалили будинок. Після звільнення села родина дізналася, що їх син загинув.
***
“Він заглядає до мене в кімнату: “Мама, цьом-цьом, я поїхав”. Кажу: “Їдь з Богом”. Через годину йому подзвонила, він ще був у дорозі. Кажу: “Синок, ти вже знаєш?” — “Так, мамо”, — Ольга розповідає, як у перший день війни син вранці поїхав на бойове чергування (його імені, на час розслідування загибелі, Суспільне назвати не може).
Та ще, матір пригадує останні слова сина, які той казав їй телефоном за декілька днів після початку повномасштабного вторгнення — 28 лютого: “Мамо, бережіть себе. Мамо, дивіться, не висовуйтесь. Мамо, зашторте вікна. Мамо зі мною все добре, не переживай”.
Хлопець загинув під час виконання бойового завдання на Київщині. У машину потрапив снаряд. Загинув весь екіпаж. “Їх було вісім чи дев’ять. Хлопці згоріли”, — каже Вадим, вітчим загиблого.
Ходили з білими пов’язками
Бої навколо Андріївки точилися з першого дня вторгнення росіян. Село знаходиться майже під Києвом — між Макаровим і Бородянкою, і було на шляху наступу військ РФ на столицю. Понад місяць Андріївка була окупована.
Дивіться також: Розстріляний пам'ятник Шевченку, знищені багатоповерхівки. Як виглядає Бородянка після військ РФ
Коли на подвір’я будинку Вадима з Ольгою увійшли російські солдати, ті з сусідами ховалися в сараї. Росіяни почали рити окопи у дворі.
“Жінка з сусідкою взяли ікони і вийшли до них. Ті спитали, хто ще є. Сказали їм, що наші чоловіки і дитина. Нас погукали, оглянули, забрали телефони, сказали що можна що ні, змусили повісити білу ганчірку на забор і наказали ходити лише з білими пов'язками, і не виходити за межі подвір'я”, — розповідає Вадим.
В Андріївці працювала важка артилерія росіян. Склади снарядів вони робили в будинках мешканців. Чоловік показує вміст снарядів, які знайшов розібраними неподалік будинку.
“Це вони називали “шрапнель”. У снаряді десь до 10 кілограмів дротиків. Це вони таким стріляли і по Макарову, і по Бородянці”.
Вадим нараховує понад 10 бліндажів у їхньому та сусідньому подвір’ї. Каже, лише у них тут було понад 30 росіян. По собі також лишили сміття і убитих тварин.
“Він поїв, викинув. Притягнув щось, викинув. Консервацію діставали із погребів — дуже їм компоти наші подобалися. Буряти — це страшні люди. Вони каталися, п’яні ходили, стріляли по курях, собак перестріляли”, — каже Вадим.
Спалили будинок в останню мить
Російські війська відступили із селища в кінці березня. Перед цим — спалили будинок Ольги та Вадима.
“29 березня вони почали виїжджати. Була заворушка, кричали: “Давай-давай скоріше!”. Я вийшла надвір, побачила, що один із солдатів стоїть з військовими спичками, знаючи що тут лежать у будинку снаряди, і в сусідньому теж. Питаю: “Хлопці, ви хоч не підпалите?” Каже: “Командир наказав підпалити”, це було близько 18:00 вечора. Питаю: “А нам що робити?” Він: “Біжіть”, — розповідає Ольга.
З чоловіком, каже жінка, вони встигли взяти ковдри та сховатися у сусідському погребі через дорогу. Снаряди відразу почали спрацьовувати. Вони були без боєголовок — тільки пороховий заряд. “Це були протитанкові двометрові ракети. Якби були боєголовки, то тут не залишилось би і каменю. Проте все одно горіли три будинки, авто, забори, все навколо”, — каже Ольга.
Жінка показує руїни будинку й кімнату свого сина: “Ліжко, стіл, шафа, улюблені речі, тумбочка. Все як у всіх було. Хай би вони забирали б усе. Але, не забирали життя наших рідних, дітей, онуків, чоловіків”.
В Андріївці після звільнення від російських військ знайшли 6 захоронень. Про це 11 квітня повідомили в пресслужбі поліції Київщини. Правоохоронці продовжують виявляти тіла загиблих від рук окупантів РФ місцевих мешканців.
Читайте також
"Вони боронять живих і мертвих". Дружини бійців "Азова" про зв’язок з коханими та сили вірити
"Завдання, щоб до поминальних днів усі тіла знайшли спокій" — інтерв’ю з мером Бучі
"Я вдома" — історії мешканців Ірпеня, які повертаються в місто
"Ми ще тут, і будемо, сподіваюся. Вистоїмо". Історія херсонця, який залишився в окупованому місті
