95-річна жителька села Цибулеве Дмитрівської громади Кропивницького району Кіровоградської області Ганна Скляренко пережила Голодомор 1932-33 років, пам’ятає розповіді ветеранів радянсько-фінської війни, жила в окупації під час Другої світової війни, втративши тоді батька, а нині мріє дочекатися перемоги й непокоїться за онука, який лікується від поранень, отриманих під час російсько-української війни.
Жінка розповіла Суспільному, що їй було 11 років, коли 1941 року розпочалась німецько-радянська війна. Тоді вона із родиною жила в селі Підлісне (нині Олександрівська громада Кропивницького району), за 35 кілометрів від обласного центру.
"Літак, як почалась війна, почав бомбить. А ми – хто це знав, що це воно – сиділи в хаті. Бомби попадали, та й полетів він (літак – ред.) собі. А тоді вже дізналися, що війна. Оголосили, що війна – почали брати мужиків на війну. Перший набір взяли, а тоді, перед тим, як нацисти мали увійти, всіх вже мужиків забрали на війну. Залишилися тільки двоє – один з фінської (війни – ред.) прийшов без руки, а один без ноги прийшов".
До села, з її слів, нацисти зайшли на початку серпня 1941-го.
"Прийшли в хату: "Матка, яйки, млеко". Хто його зна, що він каже. Розхазяйнувалися, ганяли на роботу. Ми ще малі були, але все одно ганяли нас полоти".
Все, крім кукурудзи, забирали й вивозили, сказала Ганна Скляренко.
"Пшенчаний хліб їли, пшенчаники. Бо, казали тоді, що жито і пшениця йшла за границю, ячмінь і овес забрав МТС, осталась кукурудза для мужичого пуза. Так дітвора самі собі придумували. Заколоте мати у макітрі, у форми розіллє, у піч всунуть і спечуть. Нас ганяли полоти, а зимою вдома були".
95-річна Ганна Скляренко. Цибулеве Кіровоградської області. Суспільне Кропивницький
Як дізналась про повномасштабне вторгнення Росії в Україну, довгожителька не пам’ятає, але, за її словами, не одразу повірила в це.
"Онук одразу пішов, одразу пішов на війну".
Під час Другої світової війни, розповіла, їхній будинок був пробитий кулями, нинішній теж зазнав пошкоджень від російських обстрілів.
"Страшно було. У кухні вікно з рамою вилетіло, у веранді скло повипадало. Звісно, тоді дожидали перемоги й тепер дожидаємо. Господи, якби вже закінчилося. Якби вже закінчилося, щоб калік не було і люди не гинули".
Онук Ганни Скляренко нині лікується після поранень.
