Пам’ять жертв Голодомору в Україні щороку вшановують четвертої суботи листопада. Символом цього дня є свічка пам’яті. Про спогади очевидців Голодомору на Кіровоградщині й те, як радянська влада приховувала смерті мільйонів українців від штучно створеного голоду — в матеріалі Суспільного.
"Мама міняла спідниці – на кукурудзу"
101-річній Ганні Дорофеєвій із села Дмитрівка Кропивницького району під час Голодомору було десять. За її словами, з матір’ю, трьома сестрами та братом жили тоді у будинку, де вона мешкає досі. Батько, сказала, помер від поранень, повернувшись з Першої світової війни.
"Тоді я у другий клас ходила, добре це пам’ятаю. Що ми тільки не їли. Але в нас була коза і мама працювала на плантації буряків — їм на роботі варили макуху, годували їх, а мама чи дівчата нам приносили. Вдома я в ступі товкла кукурудзу, просівала і варили мамалигу. Заливали її козиним молоком".
Ганна Дорофеєва сказала, що від голоду вони хворіли.
"Ми були трохи пухлі: ноги були тоненькі, а животи – великі. Недоїдання було. Пережили ми Голодомор. Мама міняла спідниці – на кукурудзу. Вона носила їх в Макариху, це за сім кілометрів. Коли у 1930-му році почали колгоспи організовувати, забрали пару коней і корову.
У ті часи, зі слів жінки, у селі дітей самих на вулицю не випускали через випадки людожерства.
"Батьки своїх дітей виїдали — кругом трупи валялись. Було страшно пройти вулицею й у школу піти. Тоді ще міліція була, НКВСНародний комісаріат внутрішніх справ.. У жінки знайшли цілу діжечку, де ручки та ніжки дитячі були. Вона заманювала їх цукерками, рубала і їла. Її арештували".
У 1933 році, сказала Ганна Дорофєєва, її обід – котлети та гречана каша – був їжею, яку радянська влада відбирала.
"Збирали гриби "жаб’ячі", в них були чорні головки, пекли маторженики – берестове листя я товкла у ступі, додавали потім борошно кукурудзяне та вареного буряка, мама ліпила — й на пательню. Страшне життя було, в 1934 році легше стало".
Жителька Цибулевого — про Голод 1946-1947 років
Жителька села Цибулеве Дмитрівської громади Галина Кондрашенко народилася у 1941 році, голод застала у шестирічному віці. За її словами, з дитинства залишилась звичка "вишкрібати" їжу.
"Баба наварить лободи, якогось зернечка з бур’янів, кашу сколотить, зварить і каже: "Сідай, рибочко, будемо їсти". Їси й не відрізниш від того, що корова пройшла. Таке листя смердюче. Хліба немає, а хотілось хліба. Розуму не було, що родичі теж не доїдають, аби врятувати. Дід опухлий був. Їли то гірчаки, то паслін, то з калачиків бубочки. Це важко згадувати".
Зі слів жінки, власного зерна селяни тоді не мали, тому змушені були шукати його на колгоспному полі.
"Баба крала колоски, хоч тоді й строго з тим було. Накраде, намне і виходила каша якась, але все одно їли й вижили, і мені не дали вмерти. Дід казав: "Як виростеш, що ти мені даси їсти?". Я кажу: "Хеликів". Це він так листяники називав. А він відповідав, що хліба хоче трохи, а не хелика".
Галина Кондрашенко сказала, що про голодомор 1932-1933 років чула з розповідей діда.
"Коней дохлих їли, бо їх годувати нічим було. Був такий скот, що їли хати-мазанки, вони соломою були криті. Вмирали, бо зими довгі й не вистачало тієї хатки. Дід казав, що у 1947 році на фруктові дерева були податки. Люди повипилювали, тому ходили в ліс — їли кислий терен, груші та яблука. Варили узвар, а він кисліший за оцет був".
"Їде підводаЗапряжений кіньми або волами віз, візок, що використовується для перевезення вантажу, рідше - людей. з "мертвʼяками". Кинули (когось – ред.), а він рукою показує, що ще живий, просить: "Скиньте мене, я хочу жити". Везли й не скинули. Накидали у ями, а вони ворушаться. Дід і баба ще страшніше пережили, бідні", — розповіла Галина Кондрашенко .
"Листя з дерев чухрали та їли"
95-річна Ганна Скляренко живе у Цибулевому. Під час Голодомору 1932-1933 років її родина жила у селі Федвар, нині Підлісне Олександрівської громади Кропивницького району. З шістьох дітей вижили вона та сестра, розповіла жінка.
"Що мати розказувала, то я знаю. Голод, кажуть, штучний був. Їздили по хатах, все забирали. Люди голодували, пухлі були. У мене чотири брати померли, а я лишилася. Мене у ясла водили й там їсти давали".
Щоб забрати їжу, учасники комуністичного загону підняли з ліжка хворого брата, сказала Ганна Скляренко.
"Приїхав брат, мама поклала на лежанку подушку, а під неї вузлик квасолі. Каже: "Лягай, синок, може хоч квасоля лишиться". Вони дивляться, немає нічого взяти. Підняли подушку й забрали той вузлик квасолі".
"Люди пухлі були. Я ходила в ясла, то давали їсти. Це вже я пам’ятаю, бо більша була", – згадала перші роки після Голодомору Ганна Скляренко.
"Тоталітарна влада знищувала статистику"
Працівниця Центральноукраїнського краєзнавчого музею Світлана Проскурова розповіла, що справжню кількість українців, які померли під час Голодомору, приховували. Втрати – це мільйони людей, якщо враховувати ненароджених.
"У сільрадах записували по-різному: що це втрати від інсультів чи інфарктів. Але зроду селяни на такі хвороби не хворіли, це були втрати від голоду в мирний час. Статистику тоталітарна влада знищувала разом зі статистами та демографами. Різниця між чисельністю населення, яку обрахував перепис 1937 року і чисельністю населення за переписом 1926 року була 3 мільйони 900 тисяч прямих втрат".
За інформацією історикині, радянська влада влаштувала в Україні три штучних голоди.
"Неправильно називати три голоди в Україні голодоморами. Історики визначили один Голодомор, 1932-1933 років, як геноцид українського народу. Це не заперечує того факту, що голод 1921-1923 років і голод 1946-1947 років були штучними й спровокованими радянською владою. Голод 1921-1923 років був репетицією Голодомору 1932-1933 років, а голод 1946-1947 – накатана практика, якою Сталін хотів упокорити українців".
Про дані щодо померлих на Кіровоградщині під час Голодомору
Точних даних, щодо померлих у Кіровоградській області під час Голодомору – немає, сказав працівник державного архіву Дмитро Кобзар.
"Наші дослідники провели дослідну роботу у 2006-2008 роках. Визначили, що орієнтовно за часи Голодомору 1932-1933 років на теренах нинішньої Кіровоградської області загинули майже 22 тисяч наших співвітчизників. Є відомості про діяльність комсомольських організацій партійного апарату – це стосується 1932-1933 років".
З його слів, в архіві створили довідник з 300 документів та виставку про голод 1921-1923 років.
Дмитро Кобзар розповів, що фотографії того часу комуністичний режим знищував. Він вважає, що на дослідження друкованих документів про Голодомор потрібні десятки років.
