Херсонка Наталія Голубєва шукала для хворих ліки, яких не було в аптеках окупованого міста, готувала їжу для самотніх пенсіонерів та підгодовувала тварин, ховала від російських військових вишиванки, українські вінки й прапори. Переживши окупацію, у серпні 2023 року покинула рідне місто, щоб врятувати від обстрілів доньку Єсенію. Нині у Кропивницькому жінка продовжує допомагати людям.
Наталія розповіла Суспільному, що на Херсонщині лишився чоловік, він поки виїжджати не хоче, а син живе в іншому місті.
У Кропивницькому живуть на березі річки, яка, зі слів жінки, нагадує їм рідне місто.
"Ми – рибаки й рибачки. Тут (у Кропивницькому – ред.) – річка за вікном, встаєш і дивишся. Для нас це дуже боляче, ми дуже сумуємо за нашим Дніпром, тому річка хоч трохи нагадує нам Херсон".
Єсенія сказала, що сумує за домом.
"Було дуже важко розлучатись з татом та тваринами. В мене була одна собака й три котики".
Про початок повномасштабного вторгнення та окупацію
Коли почалось повномасштабне російське вторгнення, родина тиждень не виходила з дому через обстріли, згадує Наталія Голубєва. Вона не вірила в те, що відбувається.
"У нас з другого поверху видно Чорнобаївку. І коли чоловік сказав, що війна почалась, я просто дивилась на цей дим і не вірилось, що це війна. Коли розстрілювали наших хлопців в Бузковому парку, не вірилось, що це поруч. Не вірилось, що люди приїхали просто нас вбивати".
Свою проукраїнську позицію ретельно приховували, розповіла переселенка.
"Як ми ховали вишиванки… Коли ж дитина на онлайн-навчання пішла, а вчителька, яка була на території України, вмикала п’ятихвилинку "Доброго вечора, ми з України", ми вікна закривали, щоб не дай Боже, будуть йти російські військові вулицею – зайдуть обов’язково".
Потреби в їжі, за словами Наталії, не було, адже вдосталь було недорогих овочів.
"Люди не знали, куди їх діти. Але йдучи базаром, відчував, наче у 90-х роках опинився".
Окупаційна влада пропагувала єдність з Росією, сказала жінка.
"Морально дуже важко було, ці плакати "Ми з Росією назавжди" пригнічували. Рятувало те, що вони не затерли прапор український на ТЕЦ: дивишся на трубу ТЕЦ, а там – український прапор. І це вселяло надію, що ми дочекаємось (звільнення – ред.)".
У Херсоні Наталія працювала приватною підприємницею в галузі лабораторної діагностики. То ж під час окупації допомагала знайти ліки, яких не було у місті.
"Тиждень-два окупації. Ми розуміли, що треба жити, аптеки потрошку почали працювати, наші ліки були. Та потім російські військові почали в аптеках вибивати скло й забирати все. Тоді люди звертались до мене, бо знали, що я у цій сфері працюю".
Ліки шукала в Херсоні, а потім познайомилась з волонтерами, які евакуйовували людей, й домовилась про допомогу.
"Першу гуманітарку в мене відібрали. Ми скуповували останнє, що було українське в Херсоні. І не в усіх воно було. Продавали, якщо довіряли, якщо знали особисто. В магазинах видно було проукраїнських людей: ти заходиш – висять мочалки блакитна й жовта – всі цього не розуміли, але ми бачили, що це наші".
Разом з донькою в окупації готували їжу й розвозили самотнім пенсіонерам, підгодовували тварин, ховали вишиті сорочки, українські вінки та прапори, розповіла Наталія.
"Важко було не розмовляти рідною мовою й бачити ті жахи, які відбувалися в селах. Одна жінка розповіла, що їй не дали поховати сина й чоловіка, які загинули внаслідок прильоту, на кладовищі. Поховала за селищем, за крайньою хатою. Це рабство".
Про звільнення Херсона 11 листопада 2022 року
Наталія Голубєва пам’ятає день, коли українська армія звільнила Херсон і як російські військові покидали місто.
"Вони тікали, вони вивозили все – ми їхали з чоловіком, бачили – пам’ятники, лінолеум навіть з дитсадків. Просто грабували".
Про те, що місто перейшло під контроль української армії, дізналась від сина.
"Мобільного зв’язку не було, лише в певних місцях, а коли я додзвонилась до дитини, він сказав, що в центрі Херсона – український прапор. Я одразу не повірила, але ми поїхали туди – мурахи по шкірі бігали від сигналів наших, повз яких ми проїжджали".
Наталія вірить в перемогу України попри всі руйнування, завдані російською армією.
"Віримо в перемогу. Попри випалені ліси на лівому березі Дніпра, які мій прадід висаджував, попри затоплену після підриву Каховської ГЕС хату моєї мами".
Гуманітарний центр у Кропивницькому
У Кропивницькому Наталія відкрила гуманітарний центр для допомоги переселенцям. Роботу не знайшла через вік, попри дві освіти.
"Не беруть, на вік дивляться – 47, все. В мене перша освіта – медична – лаборант, медична сестра. Медсестрою не взяли, сказали: "Ви, переселенці, сьогодні тут, а завтра там". Дивлюсь, маріупольці носять коробки, Бахмут, а херсонцям ніхто не допомагає. Тому вирішила створити центр допомоги херсонцям".
В гуманітарному центрі від благодійного фонду "Медицина Херсонщини", який очолює жінка, переселенці можуть отримати одяг, гігієнічні набори та ліки, які не потребують рецепта.
"Нещодавно нам надали допомогу американські партнери, ми видаємо зараз нові речі – худі та футболки. Раз на місяць ми надаємо продуктові набори, іграшки. Є соціальна шафа – люди можуть прийти й вибрати одяг. Є посуд, постільна білизна. Загалом же працюємо за потребами – надавали й ліжка, й мікрохвильовки".
Допомагають в центрі й переселенцям з інших міст, сказала Наталія.
"Є маріупольці, родин десять з Харкова, дві-три родини з Мелітополя, Миколаїв, з Очакова, Запоріжжя. Небагато, бо перша мета – забезпечити саме херсонців. 10 жовтня відкрили хаб від Херсонської обладміністрації, то ми переселенців наших із Херсонщини передаємо, а хочемо допомагати й іншим. Зараз у нас 550 родин".
Нині Наталія здобуває освіту психолога, бо хоче допомагати людям, які втратили рідних та дім.
Окупація та визволення Херсона
1 березні 2022 року російська війська зайшли у Херсоні. Місто опинилось у тимчасовій окупації. На вулиці Перекопська йшла броньована техніка з літерою "Z". Там російські військові розстріляли автівку, у якій їхали мирні жителі. Також поцілили з танку у багатоповерхівку, внаслідок чого загинули херсонці й вигоріли три квартири. Війська РФ не покидали наміру взяти все під свій контроль, не зважаючи на спротив жителів області.
Місто та вся область опинилась на межі гуманітарної катастрофи, через розташування військ РФ, які не пропускали допомогу. У перший день російські військові захопили залізничний вокзал та річковий порт. 28 червня російські військові викрали міського голову Ігоря Колихаєва.
11 листопад 2022 року українські війська увійшли у Херсон. Це єдиний обласний центр України, який вдалося захопити армії РФ на початку повномасштабного вторгнення. Місто перебувало в окупації вісім місяців.
