Відбір, підготовка, відновлення. Військовий психолог з Кропивницького – про роботу з бійцями

Відбір, підготовка, відновлення. Військовий психолог з Кропивницького – про роботу з бійцями

Як підготувати мобілізованого до бойових зіткнень, допомогти з проблемою посттравматичного стресового розладу й про потреби бійців, які повертаються із зони бойових дій. Військовий психолог, президент Української асоціації арттерапії Рустам Тараненко розповів Суспільному про роботу з бійцями на різних етапах відбору, психологічної підготовки та відновлення.

Хто такий військовий психолог (тут і далі – пряма мова)

Військові психологи – це люди, які безпосередньо працюють з військовими на різних етапах відбору, психологічної підготовки, відновлення тощо. Військові психологи можуть бути як військовослужбовцями на офіцерських посадах, так і цивільними, які співпрацюють або працюють у військових частинах.

Мій особистий досвід охоплює роботу в зоні бойових дій, починаючи з часів АТО/ООС. Ми виїздили в Донецькому напрямку, а також працювали на місці дислокації окремих військових частин.

Про різницю психологічної підготовки мобілізованих та професійних військових

Професійні військові проходять відповідне фахове навчання – військові катедри або заклади вищої освіти – це більш поглиблена підготовка. Щодо військовослужбовців, які вирішили йти на службу за контрактом або є мобілізованими – є загальноприйняті стандарти. Вони є у вільному доступі – на ресурсах міністерства оборони, Генштабу. Там прописані основні етапи психологічної підготовки військовослужбовців перед тим, як вони починають виконувати завдання. Тому особливої різниці немає – мобілізована це людина чи та, яка служить за контрактом – саме у психологічному сенсі. Інше питання – що є певні відмінності у підготовці, які залежать від роду військ. Там є певні відмінності, які залежать від специфіки завдань, що ставить командування.

Про психологічний стан військових, які були в зоні бойових дій

Багато залежить від індивідуальних якостей людини, від її, умовно кажучи, базової, природної стресостійкості. Але певні навички можна напрацьовувати. Багато залежить і від якості психологічної підготовки на етапі відбору, роду військ.

Є люди з високим рівнем морально-психологічної підготовки, з доволі високою стресостійкістю, які й після проходження служби у гарячих точках готові до проходження служби в зоні бойових дій. Є люди, які потребують відновлення. Для цього є спеціальні заходи від психологів, щоб визначитися передусім із психологічним станом бійців та відсіяти тих, хто може далі продовжувати службу, від таких, які потребують більш поглибленої діагностики, а за потреби й реабілітації.

Про посттравматичний стресовий розлад (далі – ПТСР)

З одного боку – проблема перебільшена, як на мене. З іншого – її недооцінюють. Поясню. Пригадую, активно просували інформацію про те, що, наприклад, 50-60% учасників АТО/ООС можуть страждати на ПТСР. Але це нічим не підтверджена статистика. Насправді, як показує світова практика й наукові дослідження, відсоток військовослужбовців в різних арміях світу, схильних до ПТСР, може коливатися від десяти до 30-35%. Але аж ніяк не 50-60.

В цьому є викривлення абсолютне. І суспільство, відповідно, від початку налаштовується на те, що величезна кількість військових повернеться травмованими, що вони будуть потребувати спеціалізованої психіатричної допомоги. Ні – це звичайні люди, які мають травматичний досвід, але змогли вистояти, і їхня психіка не постраждала катастрофічно.

При цьому є ті 10-35%, частина з яких повертаються в стрій після проходження реабілітації. Це абсолютно реально. І є певний відсоток тих, хто, на жаль, отримав настільки важкі психологічні травми, що вже не може оговтатися після цього, повернутися до цивільного життя, і має пройти певні етапи медикаментозного лікування, стаціонарного, психологічної реабілітації, залучення спеціалістів відповідних.

Про схильність до суїциду серед військових

Нерідко рідні та близькі можуть пропустити етап, коли людина задумується над самогубством, бо не завжди це очевидно. Психологи теж не можуть точно, у відсотках, спрогнозувати це, бо не знають точної кількості людей, які повернуться із зони бойових дій з тим же ПТСР, бо не знають, коли закінчиться війна. Лише після перемоги можна буде говорити про якусь статистику. Та й потім передбачити, скільки людей будуть схильні до агресії чи аутоагресії, тобто агресії, скерованої на себе, дуже складно. Це буде залежати від багатьох чинників: від ставлення держави, суспільства, рідних та близьких до військових, від того, наскільки вчасно виявлятимуть симптоматику й надаватимуть відповідну допомогу.

Про брак спеціалістів з ментального здоров’я

Університетського диплома психолога недостатньо для роботи з військовими. Підготовку ж потрібних спеціалістів можна розділити на два потоки. Перший – це випускники військових закладів, які навчаються протягом 4-5 років на бакалавраті й магістратурі та заточені саме на цю проблематику.

Якщо ж говорити про цивільних, то в умовах воєнного часу, буває, проводять подібну підготовку в межах місячних термінів. І якщо це дипломований професіонал, який має певний професійний досвід у цивільному житті – саме психологічний досвід, досвід роботи з військовими, а при цьому ще й проходить відповідну підготовку, то це більш-менш прийнятно. Це, повторюсь, в умовах воєнного часу. А взагалі-то оптимальний варіант спеціалізації був би в межах 3-6 місяців, коли можна було б більш ґрунтовно підготувати людину до роботи з цією категорією клієнтів.

Інша проблема – необхідність психологічної підготовки самих психологів до цієї роботи. Знаю випадки, коли молоді психологи під час прослуховування інформації про ті самі психотравмувальні події, які пережила людина, просто не витримували й зі сльозами вибігали із кабінету.

Про потреби військових, які повертаються з передової

Перше – відчуття підтримки рідних та близьких, розуміння того, що держава їх теж підтримує і всіляко сприяє їх подальшому життю. Це має бути адекватне матеріальне забезпечення, адекватне медичне забезпечення, тому що багато чого тягнуть на собі волонтерські організації, благодійні фонди, а державна структура з цим не може впоратись. Мова про ті ж соціальні виплати, оформлення статусів та інше.

Найголовніше – це повага, як від чиновників, так і від суспільства загалом.

Як часто людині, яка бере участь в активних бойових діях, потрібен психолог і де краще з ним спілкуватись?

З цього приводу думки є різні. Лунає багато побажань, щоб психологи були й поряд із передовою, де, за необхідності, до них могли б звертатися військовослужбовці. Однак чисельно це не дуже реально – щоб для кожного підрозділу був окремий психолог, який перебуває поряд. Це перший момент. А другий – для цього потрібні й певні умови – щоб надавати психологічну допомогу. Умовно, в окопі першу психологічну допомогу надає побратим, який поруч. Для цього психологи спеціально готують особовий склад, щоб вони вміли надавати першу психологічну допомогу в екстремальних ситуаціях.

Наприклад, одразу після вибуху хтось із військовослужбовців закляк, не може рухатись, не реагує на звернення – відповідно, наражає на небезпеку себе і побратимів, бо вони відволікаються на нього замість того, щоб виконувати бойове завдання. Для таких випадків є певні протоколи. Зараз активно працює у нас ізраїльська коаліція травми, яка навчає і цивільне населення, і військових, і поліцейських надавати першу психологічну допомогу за новими протоколами.

На початок