Кропивничанка Юлія Канцер рік і дев'ять місяців не може поховати загиблого на війні чоловіка. Сергій Канцер загинув у квітні 2022 року на Луганщині. Жінка здала матеріали для ДНК-експертизи й чекає, коли зможе забрати тіло для поховання. Для неї важливо мати місце, куди вона зможе прийти та вшанувати пам’ять чоловіка.
До нормального життя вдається повернутись у турботах про синів Дмитра та Івана, розповіла Суспільному Юлія Канцер.
Юлія Канцер з синами. Фото: Суспільне Кропивницький
У пам’ять про чоловіка зробила фотоальбом, в якому є світлини за період з 2014-го по 2022 рік.
Юлія Канцер створила фотоальбом у пам'ять про чоловіка. Фото: Суспільне Кропивницький
Юлія працює медсестрою. Робота відволікає, та коли бачить поранених військових, починає плакати, бо згадує чоловіка.
"До нас на лікування поступив військовий, а в нього на шевроні – 17-й батальйон 57-ма бригада. Дуже тяжко було, коли я це побачила – не знала куди себе діти. Сергій казав, що я сильна, що вірить у мене. Тепер не маю права опускати руки".
Чоловік за професією був кухарем, а до мобілізації працював консультантом у магазині. До лав ЗСУ його мобілізували 2014 року.
"Після навчання потрапив у Дебальцеве. Брав участь у боях за Дебальцеве".
У Дебальцевому Сергій Канцер був три місяці.
"Після він дослужував свій рік і пішов у 17-й батальйон 57-ої бригади. Це було так: контракт, пару місяців удома, знову контракт".
У перший день повномасштабної війни, 24 лютого, Сергій був на лінії розмежування на Луганщині.
"Це були найстрашніші дні – коли це все почалося. За добу до початку, 23-го числа, він мені сказав, щоб зібрала його й свої документи, щоб були в одному місці".
Загинув чоловік біля селища Новотошківське Сєвєродонецького району Луганської області, розповіла Юлія Канцер.
"Знаю, що позиція називалась "Насєдка". Там лишилось його тіло. Ми здали тести ДНК, наше ДНК є у базі, та ніхто конкретного нічого мені не каже. Поки обміну немає. Як мені сказали побратими, його зібрали у мішок, але розпочався російський наступ і, зрозуміло, що забирали трьохсотих, рятували свої життя. Я нікого не виню, приймаю той факт, що він загинув. Але ж має бути місце, куди можна до нього прийти. У мене такого немає".
Юлія вірить, що чоловік оберігає її родину з небес.
"Ми знаємо, що він поряд з нами завжди. Треба надіятись і вірити до останнього, що ми його заберемо, привеземо додому і поховаємо".
