Перейти до основного змісту
"Батька розстріляли, бо взяв колгоспні харчі для сім'ї". Спогади жительки Кіровоградщини про пережиті Голодомори

"Батька розстріляли, бо взяв колгоспні харчі для сім'ї". Спогади жительки Кіровоградщини про пережиті Голодомори

Марафон

Її батька розстріляли за те, що взяв в колгоспній коморі борошна та круп, щоб врятувати від голодної смерті свою родину. Це спогади жительки села Злинка Кіровоградської області Марії Лубцової. Вона пережила два Голодомори 1932-33 років та 1946-47 років.

Марії Лубцовій 93 роки. Пригадує, вперше білий хліб скуштувала 18-річною дівчиною після закінчення голодомору 1946-47 років. Про масовий голодомор 32-33 років знає з розповідей мами.

“Був сильний голод. Хто був багатшим, то й жив, а бідні всі вмирали, бо не було що їсти. У колгосп ходили працювати за черпак затірки. І на полі, кажуть, люди помирали. Приходиш, а тут кричать, щоб вже лежить людина. Підводи по вулицях їздили, збирали тіла, і по хатах збирали людей".

Зі слів довгожительки, бідні батьки-колгоспники не мали чим годувати двох дітей. Марії тоді було три роки. Тож батько вирішив взяти для сім'ї колгоспні харчі.

Батько із товаришем пішли у колгоспну комору і взяли там борошна та крупи. Але їх спіймали, засудили до розстрілу. А мама залишилася сама з двома дітьми. У сусіда через дорогу була корова, то вона пішла туди і попросила у них пляшку сироватки, щоб напоїти нас. Але сироватки вони не дали, а дали квасу і шматок буряка".

Розповідає, не померли з голоду лише тому, що товариш батька її з сестрою влаштувала в ясла, а маму кухаркою в колгосп.

"І вона вже там поїла і нам черпачок приносила. Розповідала, що бувало висипала мішок борошна в котел, затірку приготувала, усім роздала, щоб густеньке було. Що ж, юшка одна! А ті мішки візьме, скрутить і додому принесе. Витрусила їх і вже стакан борошна є. То ми вже були багаті, то коржик спечемо, то оладку".

Марія Лубцова говорить, все життя батьки тяжко працювали. Мама померла у 86 років.

"Вона і косила, і цеглу робила, і чоловічу роботу виконувала, і свою. Я теж не ледача, по дому поки все роблю сама: підлогу трішки протираю, перу собі одяг, на городі сапаю. Хоч і з паличкою, але ще роблю".

Переживши голодомор, Другу світову, говорить, не думала, що на її долю випаде ще одна війна.

“Я лягаю спати, прокидаюсь і постійно молюсь, щоб в Україні скінчилась війна".

Топ дня
Вибір редакції
На початок