У рятувальній службі Кіровоградщини є дві групи водолазів. У Кропивницькому це п’ятеро людей. У Світловодську – чотири. Це ті люди, які мають допуск до спусків під воду. Володимир Віднічук – старший водолаз у структурі обласного управління державної служби надзвичайних ситуацій. Суспільне дізнавалося, у чому полягає його робота, чи особлива вона влітку і як вплинула повномасштабна війна.
Що роблять водолази
Володимир Віднічук водолазом у рятувальній службі став випадково. "Я працюю з 2018 року. Запропонували пройти навчання і я залишився. Робота дуже подобається. Це зовсім інші світ і атмосфера".
Водолази виконують підводно-технічні, суднопідіймальні, пошукові й рятувальні роботи. Під час підводно-технічних обстежують дно, щоб, наприклад, зробити висновок, чи можна в цьому місці купатися. Суднопідіймальні означають вилучення техніки з дна: вона опиняється там унаслідок аварій. "Це означає не лише підйом кораблів, як можна подумати з назви. Підіймаємо усяку техніку, яка затонула.Нас викликають, якщо машину неможливо підняти іншими способами – за допомогою крана чи троса".
Також водолази шукають тіла потонулих людей. "Знову ж таки нас викликають не в кожному випадку. Водолазно-рятувальна група виїжджає, якщо немає іншої можливості провести підняття й роботи на місці результатів не дають. Можуть заважати глибина, сильна течія, особливості рельєфу. На зв’язку перебуваємо в режимі 24 на 7. Були виїзди й на Великдень і Трійцю".
Водолаз одягає на себе щонайменше 50 кілограмів
Водолаз ніколи не виїжджає один, говорить Володимир Віднічук. "За правилами безпеки до групи входять водолаз, який працює, який забезпечує, який страхує, і керівник спусків. Ми під водою навіть при дуже гарній видимості не орієнтуємося від слова "взагалі". Навіть якщо здається, що ти йдеш прямо, швидше за все це відбувається у зворотному напрямку. Ми завжди працюємо на сигнальному кінці. Це мотузка, яка прив’язана одним боком до водолаза, який працює. А з іншого боку її тримає водолаз, який забезпечує. І другий умовними сигналами координує рухи першого. Сигнальний кінець – це також засіб для безпеки й страхування водолаза".
Для виїздів водолаз має два сезонні гідрокостюми. Узимку користується "сухим", літом – "мокрим". "Костюм мокрого типу меншої товщини, з неопренуСинтетичний каучук. Він у воді поступово намокає. Натомість сухий костюм, який одягають взимку, повністю ізолює тіло від контакту з навколишнім середовищем. Під нього надівають шар одягу".
Також водолаз надягає дихальну систему – шолом і легеневий апарат, кілька приладів для вимірювання і вантажі. Вантаж потрібен, щоб не було позитивної плавучості – коли вода виштовхує людину й підіймає її на поверхню. "Для того, щоб просто зануритися, мені, наприклад, треба на себе одягнути мінімум 13 кілограмів. Для того, щоб стабільно працювати під водою, я одягаю 32 кілограми вантажів. Ще 18 кілограмів важить балон. Тобто водолаз одягає на себе мінімум 50 кілограмів, якщо йде на пошукові роботи, щоб стабільно стояти на дні. Але під водою воно майже не відчувається".
Найстрашніше – тиск води
Чим глибше, тим більше вода тисне на людину. "Найстрашніше в роботі водолаза це не те, що він втопиться, а той підвищений тиск, під яким він перебуває, – розповідає Володимир Віднічук. – До прикладу, навряд чи ви знайдете трубку для пірнання понад 40 сантиметрів. Це тому, що на глибині один метр мускульної сили грудної клітини вже не достатньо для того, щоб зробити вдих через трубку".
Через цей тиск водолази, які працюють на великій глибині, користуються барокамерою. Це пересувна станція, де вирівнюється кров’яний тиск людини до і після занурення в воду. На Кіровоградщині барокамер немає, тому водолазам дозволяють спускатися не глибше, ніж на 12 метрів. "Перед тим, як почати працювати, ми ехолотом відбиваємо глибину. Її також можна вимірювати за допомогою промаркованої мотузки. У Кропивницькому є місця глибиною 14 метрів. Але взагалі рівень води залежно від погоди й сезону варіюється на метр-півтора. Катеринівський кар’єр за чутками має 23 метри. Але практично ми знаходили 16 метрів. Є глибини в Олександрії на розрізах, але про них детально не можу сказати".
Також через тиск води водолазам категорично забороняють стрибати в воду. "Є три основних способи спуску – можна заходити з берега, з трапу на човні й по спусковому кінцю. Узагалі спуск і підйом – це дуже чутливі моменти. Не можна проводити спуск малотренованого водолаза зі швидкістю більше ніж п’ять метрів на хвилину. Тренованого – на глибину до 10 метрів швидше ніж 10 метрів на хвилину. Глибше – швидше ніж 20 метрів за хвилину".
З цією особливістю води пов’язані всі професійні захворювання водолазів. "Лише самих специфічних водолазних захворювань 16. Вони майже всі пов’язані з перебуванням людини на глибині під підвищеним тиском. Якщо різко спуститися понад два метри, баротравма вуха гарантована. Повільно – до шести метрів можна дотягнути. Також можуть лопнути судинки в очах".
Ще повільніше водолаза треба підіймати з води. Під час перебування в воді в його крові накопичується азот, який зазвичай видихається в повітря. "Уявіть колу, яку ви різко струсили. Звідти підуть бульбашки. Якщо ми різко починаємо підійматися, азот починає вивільнятися, і бульбашки йдуть по крові й тканинах. Тому підйом здійсню зі швидкістю максимум вісім метрів на хвилину, щоб водолаз не покалічився".
Поза межами роботи водолазам не рекомендують займатися єдиноборствами. "Для того, щоб не отримувати по голові. Це вразливе місце. Коли ми під водою, то організм в такому стані, наче ми підвішені вниз головою. Вода тисне на руки й ноги, й більша частина крові сходиться до тулуба – серця й голови. Щоб тренувати серце й судини, водолазам треба займатися бігом і велоспортом".
Що водолази бачать унизу
На самому дні дуже тихо, говорить Володимир Віднічук. "Там немає ніяких сторонніх шумів. Коли я занурююся, просто відпочиваю. Риби нас дуже добре чують й від нас швидко тікають. Ми з ними рідко зустрічаємося. Стосовно видимості, то водойми на Кіровоградщині дуже різні. Наприклад, коли ми виконували підводно-технічні роботи на водоймі біля заводу в Побужжі, то з закритими очима було видно краще, ніж там під водою. А ось біля Олександрії дуже багато гарних чистих водойм. Коли ти занурюєшся, то просто в захопленні. Щодо нашого Інгулу, то уявіть, що ви на скло наклеїли зелений папір і поклали його на відстані п’яти сантиметрів від очей. Приблизно стільки видно. Це влітку. Узимку після морозів, коли вся живність осідає, видимість, звісно, краща – метр-півтора".
З того, що все-таки видно водолазові в річці, Володимир Віднічук називає водорості й мушлі. Це з природної флори й фауни. Також там є предмети, закинуті людьми. "Люди, на жаль, нехтують екологією. Під водою перебуває дуже велика кількість бруду – пляшок, коліс, брухту. З такого, що справді було цікаво, то в нас на Новомиколаївському пляжі під водою лежить човен. Під водою це має дуже гарний вигляд. Він, мабуть, давно затонув, можливо, кілька десятків років тому. Його стан такий, що метал легко пробивається рукою. Також човен, цього разу дерев’яний, бачили під час обстеження водойми в Долинській громаді. Щодо споруд під водою, у воді біля школи №21 є зруйнований фундамент. Ходять чутки, що там стояв старий млин. У прохолодній воді палі достатньо добре видно".
Також Володимир Віднічук має досвід роботи в солоній морській воді. "Щороку водолази складають заліки в Одесі, щоб підтвердити свою кваліфікацію. І ось практична частина відбувається в акваторії моря. У морі цікавіше тим, що там набагато краща видимість. Також там живіша флора й фауна. А в річці ти часто як у пустелі".
Панічного страху бути не може
До роботи на деокупованих територіях Володимира Віднічука не залучали. "З початком повномасштабної війни у плані підготовленості для нас не змінилося нічого. Я впевнений, що наша група гарно підготовлена й готова до виїзду. Ми легко збираємося в будь-який час доби".
Володимир Віднічук каже, що не боїться глибини, але розуміє всі ризики. "Я не проти спуститися в батискафі в океан на кілька кілометрів униз. Мені це завжди цікаво. Деякі хлопці хотіли працювати в нас водолазами. А працевлаштування починається з того, що ми людину підводимо до трапу й даємо можливість зануритися в спорядженні під воду так, щоб лише покрилася голова. Були люди, які відразу після цього підіймалися й казали, що це не їхнє. Свій страх потрібно поважати. Водночас треба розуміти небезпеку, яку складає це середовище. Воно зовсім інше. Там неможливо помилятися й легковажно ставитися. Зі страхом перебування під водою в цій сфері працювати не можливо. Панічного страху однозначно бути не повинно".
