24 лютого 2023 року – річниця повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Про розгубленість перших днів, мобілізованих колег, евакуацію поранених і допомогу жителям деокупованих території Суспільному розповів керівник Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області Олександр Ярошенко.
Особисто для Вас день повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року – що згадуєте сьогодні?
22 лютого 2022 року, як завжди, згідно з планом Міністерства охорони здоров’я, у Тернопільській області розпочалися міжнародні змагання і наша бригада мала брати в них участь. Ми приїхали 23 лютого, відвідали нараду-семінар і готувалися до перших завдань, запланованих на 24 число. Змагання мали відбуватися три дні. Та, на превеликий жаль, о 4 годині ранку нас усіх підняли у готелі і ми почули звуки вибухів. Коли вибігли на вулицю, були здивовані – усе небо було чорне та був сильний гул. Ми відразу ухвалили рішення, що маємо повернутися на свої робочі місця. Сіли в автомобіль і вирушили на Кіровоградщину. Дорогою бачили танки, які їхали назустріч нам, це вже було в іншій області. Ми дивувалися, думали: "Ну що ж це таке?" Виявилося, що це наші війська вже боронили Україну. Далі, коли доїжджали до певних областей, нас не пропускали, незважаючи на те, що ми їхали на спецтранспорті. Де вже були обстріли територій, то там перекривали дороги. Нам доводилося об’їжджати. Якщо з Тернопільщини ми виїхали о 4 годині ранку, то дісталися додому майже о 16 годині дня. Приїхали в Центр екстреної медичної допомоги, там вже зібралися усі працівники. Колектив чітко сказав: "Ми готові виконувати свої функції, якщо потрібно, то будемо захищати нашу Батьківщину".
Щодо працівників і бази технічної, про яку кількість людей і машин іде мова. Центр медицини катастроф і екстреної медичної допомоги?
Щодня по всій області виїжджають працюють 88 бригад Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. На сьогоднішній день ми цілодобово чергуємо не тільки на Кіровоградщині, а й за межами нашої території. Хочу сказати велике спасибі медикам, які працюють в інших регіонах.
Мабуть, у перший день повномасштабного вторгнення йшла мова про людський ресурс?
У перші дні російського вторгнення не було такого ажіотажу, щоб хтось хотів покинути Центр екстреної меддопомоги чи територію України. Але протягом дванадцяти днів, на превеликий жаль, деякі наші працівники ухвалили рішення, що вони мають виїхати у зв’язку з воєнним станом. Україну залишили 13 людей, двоє з них повернулися, нині працюють та виконують свої обов'язки. Після того, як вони побували за кордоном, ще з більшим ентузіазмом надають екстрену допомогу і цінують нашу рідну землю.
Чи є серед працівників мобілізовані чи добровольці?
З Центру екстреної медичної допомоги на війну мобілізували 48 чоловіків, з них вісім – пішли добровольцями. На превеликий жаль, один наш водій загинув. Інші 47 людей служать в Збройних силах України.
Як повномасштабна війна змінила роботу працівників Центру?
Думаю, що повномасштабна війна вплинула на всіх працівників охорони здоров’я області. Адже ми чітко розуміємо, що від нас залежить надання екстреної медичної допомоги людям, які її потребують. Наші працівники неодноразово здавали кров. Також ухвалили рішення щомісяця перераховувати одноденний заробіток на потреби армії.
Щодо виїздів в інші регіони України – що зараз по-іншому?
Найбільше за межі Кіровоградської області виїжджали 15 бригад. Наші працівники були практично на лінії зіткнення. Там перебували від 10 до 13 днів. Займалися транспортуванням в лікувальні заклади військових, перевозили хворих та поранених з одного міста в інше. Ми неодноразово виїжджали в Запоріжжя, у Дніпро, звідки забирали людей, яким вже надали медичну допомогу, та транспортували їх у Кропивницький. На жаль, в обласному центрі теж були "прильоти". Тоді наша екстрена меддопомога виїжджала двічі. Ми оперативно спрацювали, прямо на місці події надавали допомогу, відвозили травмованих у лікарні.
Розкажіть про евакуаційний потяг, допомогу переселенцям, які приїхали?
Наша область – одна з найперших, яка почала приймати переселенців. Тих людей, які потребували екстреної або медичної допомоги, ми відвозили в лікувальні заклади. І це було по всій області.
Робота на деокупованих територіях – чи відрізняються види допомоги, які там надаєте, і тут?
Коли бригади приїжджають працювати на деокуповані території, то люди кажуть, що вони не бачили пів року, а то й рік медичних працівників. У відрядженні наші медики надають допомогу в різних селах, безкоштовно роздають людям медикаменти, яких вони потребують, обстежують пацієнтів, у фельдшерському пункті організовують медпункти. Якщо їх немає – то приймають людей в автомобілі екстреної медичної допомоги. Бригади там повністю укомплектовані. Якщо все буде нормально, то в кінці лютого або на початку березня відбудеться ротація.
Яким чином повномасштабне вторгнення вплинуло на забезпечення роботи Центру?
З одного боку, повномасштабне вторгнення однозначно вплинуло на людей негативно. Майже увесь світ розуміє, що російська навала прийшла в Україну, і допомагає нам. Ми отримуємо дуже багато гуманітарної допомоги. Разом з бригадою я їздив у Шегині – це на кордоні з Польщею. Там поляки передали нам три автомобілі екстреної медичної допомоги і майже 8 тонн медикаментів. Ми привезли цю гумдопомогу та розподілили її між нашим Центром та іншими лікувальними закладами регіону. Також практично всі лікувальні заклади Кіровоградщини забезпечені санітарним транспортом, а це – величезна допомога.
Чи є нині потреба в чомусь?
Ні, нині у нас достатньо є медикаментів та паливно-мастильних матеріалів. Хоча у березні, квітні, травні був дефіцит пального. Але коли нам треба було виїжджати на деокуповані території чи транспортувати поранених, то на автомобільних заправках нас заправляли без проблем.
Як визначається, хто поїде на деокуповані території надавати меддопомогу?
Працівники екстреної медичної допомоги самі виявляють бажання, ніхто, нікого не змушує там працювати. Я також особисто виїжджав із ними, тому що розумію, треба бути разом з працівниками і вирішувати ті чи інші питання. Крім цього, на базі Центру екстреної медичної допомоги ми створили територіальну оборону, яка відповідає за медичну службу. В нас таких є 14 автомобілів.
Тобто виїжджають різні люди?
У нас на деокупованих територіях була одна бригада з міста Світловодськ, наразі там працює одна бригада з Кропивницького, один фельдшер із району. Тобто ми компонуємо медпрацівників за їхнім бажанням.
Виплати отримуєте своєчасно?
Так, Національна служба здоров'я виплачує нам заробітну плату та аванс своєчасно. Згідно з колективним трудовим договором, тим працівникам, які працюють на деокупованих територіях, в розмірі посадового окладу, а то й більше, проводимо диференціацію.
Чи бувають випадки на деокупованих територіях, до яких медпрацівники не готові?
Перед тим, як наші працівники виїжджають, вони проходять інструктаж із охорони праці. Центр екстреної медичної допомоги забезпечує всіх людей бронежилетами, касками та взуттям. Був такий випадок, коли один із жителів зайшов у ліс і стався вибух. Тому я щоранку зідзвонююся з нашими працівниками і постійно нагадую, що вони відповідальні за своє життя. З ними нічого подібного не траплялося, сподіваюся, і не станеться.
Яким був Ваш емоційний стан на момент повномасштабного вторгнення – і через рік?
Скажу чесно: не тільки я – всі були розгублені. Ми ніколи не чекали і не думали, що таке може статися. Але нині чітко розуміємо – наш обов’язок – надавати екстрену медичну допомогу. Впродовж року ми змужніли, стали ще більш відповідальними, менше почали хвилюватися за себе, думаємо за тих людей, які нас захищають. Ми вже нічого не боїмося, чітко знаємо, що робити в екстрених ситуаціях. Зазвичай в Центрі екстреної медичної допомоги чергують мінімум п'ять-шість бригад. Коли лунає сигнал повітряної тривоги, ми усі напоготові.
Судячи з роботи диспетчерської служби, чи змінила повномасштабна війна ставлення до медиків?
Коли розпочалася повномасштабна війна, викликів стало менше, нині – навпаки. Є закон, де написано, що ми не виїжджаємо на всі дзвінки від людей. В нас є лікар-консультант, який надає допомогу та рекомендує, що треба зробити. Але, на думку людей, які скаржаться на незначні проблеми зі здоров'ям, ми повинні їхати до них. Бригади медиків виїжджають лише, коли є критичні та екстрені випадки. На критичні ми повинні доїхати за 10 хвилин, на екстрені – за 20 хвилин.
Що плануєте зробити після нашої перемоги?
Перш за все, я хочу, щоб повернулися з війни живі та здорові не тільки працівники екстреної медичної допомоги, а й усі захисники нашої Батьківщини. По-друге, я буду безмежно щасливий, коли зупиниться російська навала, коли ми переможемо і настане мирне життя в нашій любій Україні.
Читайте також
- "Ніхто не покинув робоче місце". Начальник поліції Кіровоградщини – про рік роботи в умовах воєнного стану
- "Це не рік роботи, а рік служіння". Начальник Кіровоградської ОВА – про зміни в регіоні за рік повномасштабної війни
- "До травня політика відійшла на другий план". Голова Кіровоградської облради – про життя і роботу в умовах війни
- "Російська колона була за чотири кілометри від області". Ексочільниця адміністрації Кіровоградщини про перші дні війни
Повідомляйте про події з життя вашого міста чи селища у Кіровоградській області https://u.to/HNf5HA
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері, Телеграм, Інстаграм та Ютуб
