Перейти до основного змісту
Чашку кип’ятку і пакетик чаю ділили на п’ятьох. Подружжя про життя в Маріуполі та як добирались до Кропивницького

Чашку кип’ятку і пакетик чаю ділили на п’ятьох. Подружжя про життя в Маріуполі та як добирались до Кропивницького

Чашку кип’ятку і пакетик чаю ділили на п’ятьох. Подружжя про життя в Маріуполі та як добирались до Кропивницького
. Суспільне Кропивницький

Їли раз на день, снідали чаєм. Чашку кип’ятку і пакетик чаю ділили на п’ятьох. Так згадує життя в Маріуполі після вторгнення російської армії Оксана Литвин. З чоловіком та кішкою вони змогли вибратись з заблокованого міста. Як виїжджали, розповіли Суспільному.

Подружжя Павло та Оксана Литвин 16 березня змогли виїхати із заблокованого Маріуполя. Два тижні у заблокованому місті родина голодувала. Жінка розповідає, з 24 лютого в їхньому будинку не було ні води, ні світла, ні газу.

"27 лютого ми вийшли, – розповідає Оксана Литвин, – звісно, кішку взяли з собою і рюкзак з документами, телефон і зарядка. В нашому мікрорайоні розгорілися бої. Ми повернутись не змогли".

Павло Литвин показав годинник, який врятував йому руку під час обстрілу. "Пішли води набрати, потрапили під обстріл. Це була звична справа. Годинник захистив мою руку, тому що осколок прилетів в нього. Це був мінометний обстріл".

Два тижні подружжя жило в родичів. В підвал не спускались, боялись, що звідти після обстрілу не зможуть вибратись. "У дворах хоронили, готували їсти. Прийшла сусідка, каже, в кого є лопата, в мене чоловік пішов по воду, його розірвало, я його хоч прикопаю. Тобто це вже була така буденність".

В будинок, де жили Литвини було десять влучань, розповідає Оксана Литвин: "Потрапили у нашу квартиру, може з танку стріляли".

До Запоріжжя – 300 кілометрів – їхали півтори доби. "Колона була дуже велика, – говорить Оксана Литвин. – І перевірки були дуже ретельні. Роздягали до поясу, вони дивились сліди від бронежилетів. Попередили, що тонування з машини потрібно зняти, ми зі своєї машини здирали. Сказав, якщо машина тонована, ми стріляємо на ураження".

Із Запоріжжя подружжя вирішило їхати в Кропивницький. Тут чоловік влаштувався на роботу, жінка допомагає в гуманітарному центрі. Каже, тут відчуває себе корисною, а спілкування з людьми допомагає відволікатись від спогадів. "Я не могла знаходитись вдома. Тому що весь час ці думки, і спогади про дім. Я не знаю, майже до депресії, тому що дивлячись на фотографії своєї квартири, я просто плакала".

У Кропивницькому вчиться говорити українською мовою та мріють повернутись у рідне місто.

Читайте також

  • Росіяни тортурами змушували до співпраці. Священник про віру, українців та полон
  • "Через чотири місяці ми нарешті змогли поховати Сашу вдома". Вдова кропивницького бійця
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері , Телеграм, Інстаграм та Ютуб
Топ дня
Вибір редакції
На початок