Кропивничанка Олена на 11 день війни в Україні разом з двома дітьми вирішила виїхати з рідного міста за кордон. Каже, таке рішення ухвалив її чоловік, після того, як задля власної безпеки вони тиждень ночували у бомбосховищі. Нині кропивничани проживають у селі в Чехії. Жінка каже, постійно прокидаються під звук сирени у телефоні і чекають відбій. Та понад усе мріють якнайшвидше повернуться на Батьківщину.
З початком війни в Україні перші три доби Олена з сім'єю жили у квартирі. Попросила не називати її прізвище. Каже, в багатоповерхівці підготували підвал і поглядали на зачинене бомбосховище. На третій день сусіди принесли болгарку, відчинили його і розчистили від сміття: пляшок, радянських протигазів та ящиків.
"Ми не проігнорували жодну сирену, постійно спускалися в укриття і сиділи до відбою. До нас прибігали жінки з дітьми з сусідніх будинків, працівники магазинів і аптек, що поруч, люди з інвалідністю та похилого віку. Вночі спали усі одягнені, щоб швидко спуститися. На п‘ятий день ми так втомились, що вирішили ночувати з дітьми у бомбосховищі, там ми вперше виспались".

За словами жінки, ночували у бомбосховищі тиждень, у помешкання піднімалися, щоб приготувати їсти і помитися.
"Ми були щасливі, що у нас є надійне сховище, там було безпечно, але дуже відчувався запах грибка. Через кілька днів ми з дітьми почали кашляти, таблетки від алергії не допомагали. Мої сини почали проситися залишитися ночувати вдома, але це було небезпечно. Тому чоловік вирішив вивезти нас до кордону".

На одинадцятий день війни сім'я вирішила їхати у Чехію. Обрали словацький кордон, який на той час був найменш завантаженим.
"З нами поїхала ще подруга з двома дітьми, з якою ми прожили пліч-о-пліч початок війни. В дорогу вирушили на двох автомобілях. Справа в тому, що я ніколи не їздила за кермом на великі відстані, і це стало для мене ще одним випробуванням. У перший день, через затори, ми змогли лише добратися до Вінниці. Там переночували у знайомих і наступного дня о 22:00 були на кордоні. Стали у чергу, перетнули його о 5:00. Пересіли в одну машину, нас було троє жінок і четверо дітей. Чоловік повернувся додому".
Олена говорить, на українському кордоні волонтери дали їм чаю і бутербродів, на словацькому — солодощі, сік, альбоми і олівці. Там біженців з Кропивницького зустріли співробітники чоловіка Олени з Чехії. Словаччину проїхали за кілька годин і о 13:00 приїхали у село в Чехію, там їх поселили у будинку, в якому кропивничани нині проживають.
"Тут, на чужині, ще дужче загострилася любов до України. Цілими днями ми читаємо новини, прокидаємось під сирену, яка стоїть у телефоні, і чекаємо, коли буде відбій. Ми змінили лише фізичне місце перебування, але душею і молитвами ми в Україні. Чехи теж дуже вболівають за нашу країну, плачуть разом з нами та вірять у нашу перемогу. Ми дуже хочемо додому. Щодня готові повернутися".
Читайте також
- "Куди їхали, не знали. Головне з-під обстрілів". Жительки Луганщини, які нині у Кропивницькому
- У Кропивницькому актори театру ляльок влаштували виставу для дітей-переселенців
- Харчі та речі переселенці можуть отримати в гуманітарному центрі Кропивницького