Перейти до основного змісту
"Прокидаємось під звук сирени у телефоні, чекаємо відбій". Кропивничанка про життя за кордоном

"Прокидаємось під звук сирени у телефоні, чекаємо відбій". Кропивничанка про життя за кордоном

"Прокидаємось під звук сирени у телефоні, чекаємо відбій". Кропивничанка про життя за кордоном
. Українсько-словацький кордон/село у Чехії, де живуть кропивничани

Кропивничанка Олена на 11 день війни в Україні разом з двома дітьми вирішила виїхати з рідного міста за кордон. Каже, таке рішення ухвалив її чоловік, після того, як задля власної безпеки вони тиждень ночували у бомбосховищі. Нині кропивничани проживають у селі в Чехії. Жінка каже, постійно прокидаються під звук сирени у телефоні і чекають відбій. Та понад усе мріють якнайшвидше повернуться на Батьківщину.

З початком війни в Україні перші три доби Олена з сім'єю жили у квартирі. Попросила не називати її прізвище. Каже, в багатоповерхівці підготували підвал і поглядали на зачинене бомбосховище. На третій день сусіди принесли болгарку, відчинили його і розчистили від сміття: пляшок, радянських протигазів та ящиків.

"Ми не проігнорували жодну сирену, постійно спускалися в укриття і сиділи до відбою. До нас прибігали жінки з дітьми з сусідніх будинків, працівники магазинів і аптек, що поруч, люди з інвалідністю та похилого віку. Вночі спали усі одягнені, щоб швидко спуститися. На п‘ятий день ми так втомились, що вирішили ночувати з дітьми у бомбосховищі, там ми вперше виспались".

біженці
Бомбосховище у багатоповерхівці, де живе кропивничанка Олена. Суспільне Кропивницький

За словами жінки, ночували у бомбосховищі тиждень, у помешкання піднімалися, щоб приготувати їсти і помитися.

"Ми були щасливі, що у нас є надійне сховище, там було безпечно, але дуже відчувався запах грибка. Через кілька днів ми з дітьми почали кашляти, таблетки від алергії не допомагали. Мої сини почали проситися залишитися ночувати вдома, але це було небезпечно. Тому чоловік вирішив вивезти нас до кордону".

біженці
Кропивничанка з дітьми ночували у бомбосховищі тиждень. Суспільне Кропивницький

На одинадцятий день війни сім'я вирішила їхати у Чехію. Обрали словацький кордон, який на той час був найменш завантаженим.

"З нами поїхала ще подруга з двома дітьми, з якою ми прожили пліч-о-пліч початок війни. В дорогу вирушили на двох автомобілях. Справа в тому, що я ніколи не їздила за кермом на великі відстані, і це стало для мене ще одним випробуванням. У перший день, через затори, ми змогли лише добратися до Вінниці. Там переночували у знайомих і наступного дня о 22:00 були на кордоні. Стали у чергу, перетнули його о 5:00. Пересіли в одну машину, нас було троє жінок і четверо дітей. Чоловік повернувся додому".

Олена говорить, на українському кордоні волонтери дали їм чаю і бутербродів, на словацькому — солодощі, сік, альбоми і олівці. Там біженців з Кропивницького зустріли співробітники чоловіка Олени з Чехії. Словаччину проїхали за кілька годин і о 13:00 приїхали у село в Чехію, там їх поселили у будинку, в якому кропивничани нині проживають.

"Тут, на чужині, ще дужче загострилася любов до України. Цілими днями ми читаємо новини, прокидаємось під сирену, яка стоїть у телефоні, і чекаємо, коли буде відбій. Ми змінили лише фізичне місце перебування, але душею і молитвами ми в Україні. Чехи теж дуже вболівають за нашу країну, плачуть разом з нами та вірять у нашу перемогу. Ми дуже хочемо додому. Щодня готові повернутися".

Читайте також

Топ дня
Вибір редакції
На початок