Кропивницький краєзнавець Володимир Поліщук досліджує історію міста через документи музейних фондів. Серед останніх його досліджень – зошит коменданта єлисаветградського концентраційного табору, який створила радянська влада у 1920-х роках. Він був розташований у середмісті.
Про це Володимир Поліщук розповів Суспільному.
Він показав документи, які дослідив у фондах обласного краєзнавчого музею, зокрема зошит Михайла Степанова, який із грудня 1920-го до червня 1921 року був першим комендантом концентраційного табору тодішнього Єлисаветграда, нині Кропивницького.
«У цьому зошиті він описує те, як функціонував табір й кого кидали до того табору».
Єлисаветградський концентраційний табір, зі слів краєзнавця, був розташований у середмісті, на території, де нині стоїть будівля спортивної школи.
«У документах зазначено так: на правому березі Інгулу, біля великого мосту, між річкою Інгул і вулицею Великою Пермською. Це була двоповерхова будівля».
Володимир Поліщук показав світлину Юрія Тютюшкіна з видом міста з вулиці Велика Пермська (нині проспект Європейський – ред.). Зліва на ній – будівлі, в яких, ймовірно, був концтабір.
«Згідно з документами, у концентраційному таборі має бути не більше 300 людей. Але в нашому концентраційному таборі були такі місяці, особливо в 1921 році, що це число доходило до 400, а то й до 700. Туди кидали колишніх куркулів, тих, хто мав якусь нерухомість у місті велику, наприклад, магазини, в кого діти або ж вони самі воювали проти радянської влади. Третина затриманих – жінки, а в один із місяців було до 40 дітей».
Спортивну школу, сказав, на тому місці звели у 1974 році. До того, починаючи з 1951 року, в будівлі колишнього концтабору була автостанція.
Створювати концтабори для масового терору населення, зі слів Володимира Поліщука, закликав державний діяч Радянської Росії та Радянського Союзу Володимир Ленін.
«Офіційно появу таборів закріпила Рада народних комісарів 5 вересня 1918 року. Постанова називалась «Про червоний терор». На теренах України концентраційні табори існували в 1920-1922 роках».
Умови у радянському концтаборі були гіршими за майбутні гітлерівські концтабори, сказав дослідник.
«Було 70 дерев'яних полиць, на яких можна було спати. Кухні взагалі не було ніякої. Хворіли там на тиф. Щодня по десятеро людей захворювали, щодня по кілька людей помирали, щодня до десятка людей звідти тікали».
За інформацією з досліджених документів, сказав, у цей концтабір поміщали людей, щоб відібрати в них майно або через особисту неприязнь.
«У місті Шпола (нині Черкаська область – ред.) убили батьків маленької дівчинки на прізвище Кац. Її затримали на нашому залізничному вокзалі, тому що в неї не було дозволу на те, щоб вона пересувалася потягом до своєї тітки, його треба було брати в місцевої влади. Кинули її в табір».
У концтаборі ув'язнювали вчителів, священників, артистів, які співали українські пісні, усіх нелояльних до радянської влади. Пік періоду «червоного терору» у тодішньому Єлисаветграді припав на 1920 рік, розповів історик Юрій Митрофаненко.
«Червоний терор – це була політика, притаманна російським більшовикам, починаючи з перших років становлення їхньої влади на території України. Початок «червоного терору», на мою думку, це 1918 рік. А припинення його – це ліквідація Радянського Союзу в 1991 році».
Концентраційний табір у Єлисаветграді, за словами краєзнавця Володимира Поліщука, діяв майже два роки – з осені 1920-го до червня 1922 року.
