14 липня 2026 року виповнилось десять років з моменту, коли обласний центр Кіровоградської області перейменували на Кропивницький. До цього місто мало назву Кіровоград. Перейменували на честь діяча культури, драматурга та одного із засновників українського професійного театру Марка Лукича Кропивницького. Про те, як виникла ця ідея, з якими перешкодами зіткнулися її прихильники та як відбувалося голосування у Верховній раді, в етері Українського радіо розповіли учасники тих подій – ініціатор назви, художник Ігор Смичек та автор відповідної парламентської постанови, народний депутат VIII скликання Олександр Горбунов.
Декомунізація та пошук ідентичності
Потреба позбутися радянської назви "Кіровоград" стала вимогою Закону України "Про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", ухваленого у 2015 році. У 1930 роках XX століття місто назвали на честь секретаря Ленінградського міськкому компартії Сергія Кірова, справжнє прізвище якого – Костриков. Він був організатором масових репресій, тому питання про збереження цієї назви не розглядали.
Дискусії щодо нового імені міста активізувалися з відновленням незалежності України. Тривалий час головною альтернативою вважали назву Єлисаветград, яку частина містян сприймала як історичну. Проте з роками настрої змінювалися, і суспільний запит на українську назву посилювався. Виникло протистояння з прихильниками "Єлисаветграда", які намагалися модернізувати назву, апелюючи вже не до російської імператриці, а до Святої Єлизавети, згадують Ігор Смичек та Олександр Горбунов.
У період з 2015 по 2016 роки на розгляд громади винесли сім варіантів нової назви для міста: Єлисаветград, Кропивницький, Інгульськ, Златопіль, Благомир, Ексампей та Козацький. Серед цього переліку ідея увічнити театральне минуле міста та постать Марка Кропивницького належала члену Національної спілки художників та театральних діячів України Ігорю Смичеку.
Перші листи та спротив тогочасної влади
Ігор Смичек згадує, що поштовхом до роздумів стала публікація в альманасі "Вежа" за 2010 рік. На той час голова Спілки письменників України Василь Бондар у своїй статті "Зупиніться" застерігав від повернення імперської назви Єлисаветград. Група місцевих діячів культури та науки тоді пропонувала варіанти Златопіль або Тобілевич – на честь акторів трупи Кропивницького.
Ігор Смичек пояснив, чому вирішив запропонувати саме варіант "Кропивницький".
"Я був не проти, звичайно, Тобілевича, але я згадав тоді Кропивницького. Адже Кропивницький був наставником всіх Тобілевичів. Він з них зробив діячів українського театру. Дав їм навіть акторську освіту, яку не можна було здобути в жодному інституті. А Карпенка-Карого, свого друга, з яким він познайомився в Бобринці, і там уже вони робили перші свої вистави, він налаштував на прозу. Він побачив талант у Тобілевичі й примусив його писати. І тоді Тобілевич взагалі-то став найкращим драматургом України, яким його вважають досі".
З цією пропозицією Ігор Смичек звернувся до міської топонімічної комісії, яку тоді очолював представник "Партії регіонів" Ігор Волков. Втім, місцева влада ідею не підтримала, відповівши, що ім’я Кропивницького вже вшановане у назвах вулиці, музею та театру. Друге звернення художника з обґрунтуванням, що така відповідь є лише "ширмою для прикриття справжньої значимості" митця, також відхилили, зазначивши, що більшість членів комісії не поділяють його думки. Після цього він почав активно писати статті у пресу, опублікувавши за три роки близько 30 матеріалів про різні грані таланту Марка Кропивницького.
Сім назв для Верховної ради та концепція "мистецької столиці"
У 2015 році через відсутність міського голови процесами в місті керував секретар міськради Іван Марковський. У жовтні того ж року, одночасно з місцевими виборами, провели консультативне опитування громадян щодо назви міста. Воно не мало юридичної сили і лише загострило протистояння між проукраїнським та проросійським таборами, сказав Ігор Смичек. Іван Марковський, з його слів, зайняв позицію не допустити повернення імперського імені. Оскільки єдиного консенсусу в місті не дійшли, депутатський корпус ухвалив рішення передати на розгляд Верховної ради всі сім запропонованих назв.
Народний депутат України 2014-2019 років Олександр Горбунов став тим, хто підтримав і почав просувати у парламенті назву Кропивницький. Він згадує, що шукав для міста креативне обличчя та впізнаваність, оскільки радянський Кіровоград із символікою у вигляді колосків та гарматних ядер "був безликим".
"Я радився з багатьма активістами нашими, і я цей проєкт перейменування у Кропивницький назвав для себе і для всієї України "мистецька столиця". Я дуже хотів би, щоб Кропивницький став мистецькою столицею України. У нас були спроби танцювальної столиці, театральної столиці, інших. Я це об'єднав у слово "мистецтво". Перше, що було після перейменування, це я ініціював Національний мистецький фестиваль "Кропивницький" або "Кропфест", який ніс Україну, який пропагував тільки українське".
Парламентські кулуари та голосування
Олександр Горбунов став автором постанови Верховної ради України про перейменування міста. Головні дебати розгорнулися у профільному комітеті з питань місцевого самоврядування, де після дискусій десять членів комісії проголосували "за", а один, представник опозиційної платформи "За життя", утримався.
Подальша робота, зі слів Олександра Горбунова, перемістилася у фракційні кулуари, адже переконати народних депутатів з інших регіонів було непросто.
"Я звернувся тоді до Олега Ляшка, і в співавтори я запросив кропивницького депутата від "Радикальної партії" Дмитра Лінька. Дмитро і фракція "Радикальної партії" тоді повністю підтримали. Роботу вели у фракціях, непросто було довести логіку. Всім здається, це таке щось пусте, але за цим стоять серйозні розклади, і без мотивації представників інших регіонів у парламенті зробити це було неможливо".
Окрім культурного підтексту, на користь зміни назви використовували й географічний аргумент – приведення мапи України до спільного знаменника за аналогією з Івано-Франківськом та Хмельницьким, сказав Олександр Горбунов.
14 липня 2016 року Верховна рада 230 голосами підтримала постанову. Документ підписав тодішній голова парламенту Андрій Парубій, і наступного дня рішення набуло чинності.
Кропивницький як маркер української нації
Позбувшись імперського та радянського маркерів, місто отримало унікальне ім'я, вважає Ігор Смичек. Проте постать самого Марка Кропивницького тривалий час залишалася маловідомою широкому загалу через радянську цензуру. За його словами, у радянський період ім'я драматурга замовчували, оскільки його вважали українським націоналістом через присвячене Україні життя та боротьбу за національну культуру.
"Перший український професійний театр, театр корифеїв, Кропивницький заснував у місті 27 жовтня 1882 року виставою "Наталка Полтавка". Це відбувалося в умовах жорсткого тиску Російської імперії, яка не визнавала українців окремим народом. Ефективність роботи Кропивницького з популяризації українського питання свого часу відзначив історик Дмитро Яворницький, зауваживши, що діячі науки навряд чи досягли б такого результату самою лише історією та археологією".
Про принципову позицію митця свідчить і випадок під час гастролей у Петербурзі, коли його разом із Марією Заньковецькою запросили на аудієнцію до імператора Олександра III, розповів Ігор Смичек.
"Імператор запропонував Кропивницькому, щоб він працював в імператорському театрі. І що сказав Кропивницький? Дуже цікаву фразу. Він сказав, що "мені не треба слави, яку мені ви обіцяєте, не треба золота, а я буду працювати для українського народу". Чим він завдав шкоди, в принципі, собі. Тому що після цього вважали, що він зневажає російську культуру і ставить українську вище. І його назвали українським буржуазним націоналістом на той час. І радянська влада це перехопила".
Попри переслідування, з його слів, театральна школа Кропивницького здобула світове визнання, що свого часу підтверджував і Костянтин Станіславський, зазначаючи, що імена українських корифеїв записані золотими літерами на скрижалях світової культури. Ігор Смичек ставить Марка Кропивницького в один ряд із фундаторами української нації – Іваном Котляревським, Тарасом Шевченком, Лесею Українкою та Іваном Франком.
За десять років жителі міста звикли називати себе кропивничанами. На думку Олександра Горбунова, обране ім'я повністю орієнтоване на розвиток.
"Назва "Кропивницький" – однозначно про майбутнє. Це уособлення творчості, уособлення творчої людини, уособлення всього творчого, що може бути".Через десять років після перейменування Кропивницький довів, що є не просто точкою на карті, а живим символом української культури, творчої свободи та незламності, вважають Ігор Смичек та Олександр Горбунов.
Назви, які були до Кропивницького
У 16, 17 і 18 століттях на землях, які нині є Кропивницьким, жили запорозькі козаки. Тут були їхні зимівники — слободи й хутори. Саме звідси пішли назви нинішніх мікрорайонів міста — Кущівки, Завадівки, Лелеківки. Згодом, у 1754 році тут росіяни звели свій блокпост — фортецю святої Єлисавети. Навколо неї утворилося поселення, і саме його спочатку назвали Єлисаветом, а згодом (під впливом російської мови) — і Єлисаветградом.
У 1918 році відбулося перше у 20 столітті перейменування міста. 6 березня Центральна Рада назвала місто Єлизаветом і зробила його центром Землі Низ. Але після програшу УНР в 1922 році більшовики повернули назву Єлизаветград.
Наступними роками місто носило імена радянських діячів. Спочатку 1924 року його перейменували на Зінов'євськ. Григорій Зінов'єв був уродженцем Єлисаветграда. Але на початку 30 років цей більшовик став "ворогом народу", і його радянська влада розстріляла.
Тим часом у 1934 році в Москві вбили Кірова, і в Кремлі вирішили назвати українське місто прізвищем уже цього комуніста — Кірово.
Сергій Кіров — партійний псевдонім одного з організаторів масових репресій і Голодомору в Україні, автор "Закону Про п'ять колосків".
У 1939 році Кірово стало Кіровоградом і таким пробуло майже 80 років, аж поки в Україні офіційно не розпочалася декомунізація і дерусифікація. Закон про декомунізацію ухвалили 9 квітня 2015 року.
Пам'ятник Кірову в центрі міста демонтували 23 лютого 2014 року, у часи Революції Гідності. Колишня площа Кірова нині має назву Героїв Майдану. Думки ж стосовно нового імені для міста розділялися, і це все обговорення тривало понад рік.
14 липня 2016 року 230 депутатів проголосували за те, щоб Кіровоград називався Кропивницьким. Ініціаторами Постанови були: Олександр Горбунов, Станіслав Березкін, Дмитро Лінько, Ольга Червакова, Іван Крулько, Альона Шкрум.
Марко Кропивницький — письменник, актор, режисер. Йому вдалося створити український професійний театр в умовах антиукраїнської політики Російської імперії.
Після цього ще були судові позови проти зміни назви на Кропивницький, але Верховний Суд 25 січня 2021 року поставив на них крапку. Цього дня він закрив провадження в справі про перейменування Кіровограда на Кропивницький.
