Радянська влада намагалася стерти національну пам’ять про корифеїв на чолі з Марком Кропивницьким, тавруючи їх словом "націоналісти", адже їхній театр закладав основи української ідентичності. Та українським митцям вдалося зберегти дух тієї епохи: на своїх полотнах вони зображали драматурга, ім’я якого нині носить обласний центр Кіровоградщини, то філософом, то лоцманомФахівець з проведення суден., який веде човен українського театру крізь заборони й час.
Про це в етері Українського радіо Кропивницького розповіли художник, ініціатор назви міста Ігор Смичек, а також завідувач відділу обласного музею мистецтв та екскурсовод Олег Юрченко.
14 липня 2026 року – десята річниця перейменування обласного центру Кіровоградщини на Кропивницький.
Боротьба за ідентичність: чому Кропивницький був невигідний імперіям
Тема національного українського театру завжди залишалася "кісткою в горлі" як для царської, так і для радянської ідеологій, сказав ініціатор перейменування обласного центру на Кропивницький, член Національних спілок художників та театральних діячів України Ігор Смичек. З його слів, попри офіційні "замовлення" до певних дат, радянська система свідомо гальмувала популяризацію драматурга.
"Кропивницький ліпив портрет нації, але: розстріляне покоління 30-40-х років – не стало цих людей, 60-ті роки – коли розквіт починався після відлиги хрущівської так званої, але 70-ті роки – знову репресії, дисидентські рухи тощо. Навіть з проголошенням незалежності України не було популяризації Кропивницького. Тому що ще з радянських часів його вважали націоналістом. А це не подобалось комуністичним ідеологам".
За словами Ігоря Смичека, небезпека постаті драматурга для комуністичного режиму полягала у глобальності його задуму – створенні цілісного культурного коду, який суперечив ідеї єдиного радянського народу.
"Радянській владі було невигідно популяризувати український театр, в тому числі Кропивницький. Тому що Кропивницький ліпив образ нації. Він через структуру театральну, через образи, через костюм, через пісню, через архітектуру, через все. Цей образ залишився навіки у головах українців. От що зробив Кропивницький. Влада хотіла інтегрувати всі народи в єдину радянську спільноту. Тобто знищити всі національні культури і зробити один народ, радянський народ. Кропивницький же виступав за цілісність української нації".
Художник додав, що попри століття репресій, українська культура вистояла завдяки народній пам'яті, а першим серйозним кроком до відновлення справедливості на державному рівні, на його думку, стала ініціатива третього Президента України Віктора Ющенка, за якою митцям доручили створити серію портретів видатних діячів. Головну ідею своєї власної роботи над портретом драматурга Ігор Смичек пояснив бажанням розказати про велич фундатора українського театру.
Нерозривний зв’язок: спадок Кропивницького в стінах музею
Кропивницький музей мистецтв пов'язаний із постаттю драматурга не лише через тематичні виставки, сказав завідувач відділу музею Олег Юрченко. За його словами, існує глибокий зв'язок через родинні лінії корифеїв та художників суворого стилю.
"Наш музей є дотичним до постаті Марка Лукича Кропивницького через картинну галерею Петро Осовського "Світ і Вітчизна". Справа в тому, що Петро Павлович – один із засновників суворого стилю в образотворчому мистецтві. Він є онуком Дмитра Вертепова, на псевдо Гайдамака, та Юлії Шостаківської. А вони – актори, хористи".
Дмитро Вертепов став ключовою фігурою для збереження української театральної традиції в часи історичних зламів, сказав Олег Юрченко.
"Він режисер, він учень Марка Лукича Кропивницького, він послідовник його школи. І що дуже важливо, він став оцим місточком між театром корифеїв і першим радянським театром. Вертепов та Шостаківська створили перший радянський український театр в нашому місті".
Дух дорадянської епохи: 600 ліхтарів та романтика театральних прем’єр
У фондовому зібранні музею мистецтв зберігають понад 200 робіт відповідного тематичного спрямування. Найціннішими серед них Олег Юрченко вважає полотна, які зафіксували автентичний вигляд первинної будівлі зимового театру до радянських ремонтів та перебудов. Справжнім порталом у минуле він називає картину Фелікса Полонського "Прем'єра".
"Коли я побачив цю роботу, у мене в пам'яті відродилися розповіді-спогади моєї бабусі, яка розповідала: коли відбувалась прем'єра, місто оживало, запалювали всі 600 ліхтарів, вночі було видно як вдень й жінки у білих сукнях з кавалерами йшли вулицею, яка нині має назву Театральна. Це, з її слів, було справжнє свято. І я, коли побачив роботу Фелікса Михайловича Полонського, я відчув ту атмосферу".
Живопис соцреаліста Федорова
Є у театральній серії музею картина 1976 року "Корифеї українського театру" Володимира Федорова – художника, вихованця музичної родини Нейгаузів, театрала, який товаришував з акторами повоєнної доби, розповів Олег Юрченко.
"Корифеї сидять на тлі приміщення театру під кущем бузку. Марко Лукич Кропивницький, Іван Карпович Крапенко-Карий, Марія Заньковецька сидить, а поруч стоять Микола Садовський, Панас Саксаганський, а навпроти сидить Марія Садовська-Барілотті і грає на бандурі в українському вбранні".
Погляди сучасних митців
За словами Олега Юрченка, сучасне покоління українських художників продовжує переосмислювати спадщину корифеїв, виводячи її за межі шаблонів радянської доби. Аналізуючи картину Андрія Хвороста "Марко Кропивницький. Дума про театр", він вказав на важливість сприйняття постаті драматурга не просто як митця, а як філософа і реформатора.
"Він же не просто засновник театру, він засновник нової театральної школи, для якої характерні реалізм, народність й поважливе ставлення до людей. Це був європейський театр. Тобто він був не тільки геніальний драматург, актор, режисер, а й педагог. Він був філософ, мрійник, певною мірою. І Андрій, як на мене, показав його внутрішню сутність".
Педагогічний геній Кропивницького, додав, підкреслює й робота голови Харківської організації Спілки художників Віктора Ковтуна. Олег Юрченко розповів про маловідому сторінку життя драматурга на Харківщині, на хуторі Затишок.
"Він там організував дитячий театр. Перший в Україні. І він мав величезний успіх, він виступав, він збирав аудиторію, він виїжджав по інших регіонах. Це був такий резонанс".
Зі слів екскурсовода, новий погляд на спадщину корифеїв пропонує вуличне мистецтво. Як приклад він навів муралМурал або стінопис — це художній розпис, нанесений безпосередньо на вертикальну поверхню фасаду будівлі або внутрішньої стіни. "Корифей Марко" у Кропивницькому, створений художником Олександром Брітцевим.
"Пам'ятаю, проводив йому екскурсію містом. Він попросив розповісти про Кропивницького, бо мав декілька ідей щодо муралу. Моя розповідь мала допомогти йому обрати. Згодом я побачив, наскільки оригінально він показує Марка Лукича. По-перше, він сам театр показує як човен. А Марка Лукича як лоцмана, який веде цей човен. Більше того, форма вітрил нагадує обличчя драматурга".
Мурал "Корифей Марко" розташований на будівлі, що на розі вулиць Велика Перспективна й Тараса Карпи.
