Нацгвардієць з Кіровоградської області Олександр служить з 2015 року, має бойовий досвід як періоду антитерористичної операції-операції Об’єднаних сил, так і повномасштабного вторгнення РФ. Шлях військового він обрав свідомо. До Дня Національної гвардії України, який відзначають 26 березня, в етері Українського радіо Кропивницького він розповів про службу, навички виживання, бойове братерство та віру в перемогу.
Національна гвардія України — це військове формування з правоохоронними функціями у складі Міністерства внутрішніх справ України, створене для захисту конституційного ладу, територіальної цілісності, охорони важливих об'єктів та підтримки громадського порядку. Формування бере участь у захисті України від російської армії. Свій початок Нацгвардія бере з 1920 року, коли для забезпечення спокою й ладу на території Української Народної Республіки (УНР) Рада народних міністрів ухвалила постанову про створення корпусу військової жандармерії у складі армії УНР. Відродили Національну гвардію в її сучасному вигляді у 2014 році через збройну агресію РФ проти України.
Про службу (тут і далі – пряма мова)
Я обрав цей шлях, щоб захистити свою країну, тому що почалася збройна агресія, це було необхідно в той час. Був новостворений підрозділ Національна гвардія, я спланував потрапити туди. В мене були знайомі в Національній гвардії, я спілкувався з ними, тому вирішив стати до їхніх лав.
До Нацгвардії я проходив строкову службу. Це був досвід без бойових дій. У Нацгвардії ж почав з підрозділу охорони громадського порядку. Завдання були різноманітні: охорона громадського порядку, охорона об’єктів, участь у заходах. Ротаційно їздили на Донеччину – Маріуполь, Волноваха та інші населені пункти. Перша ротація тривала три місяці у 2015 році, одразу після вступу на службу.
Я не брав участь у штурмах, але ворожі штурми ми відбивали. Це було досить часто. Майже щодня таке було. Колись інтенсивніше, колись не дуже, але досвід такий був.
Найбільше емоцій викликали моменти перед виїздом на позиції та під час зміни – коли важливо було залишитися живим і повернутися у тому ж складі, у якому заступив.
Довгі ротації вимагали постійної готовності та концентрації. Навіть звуки обстрілів з часом ставали частиною повсякденного життя. Не скажу, що на початку було дуже страшно, але я розумів усю небезпеку, а з часом звик. Звісно, страшно завжди, але до страху теж можна звикнути.
Укриття вкрай важливі. Здебільшого ми перебували у підвальних приміщеннях приватних будинків, погребах та окопах. Але окоп не завжди буде надійно виритий, тому що часом немає можливості їх рити.
Про бойовий досвід на Донеччині
Перше враження від Донеччини до повномасштабного вторгнення – це хаос. Маю на увазі стан цивільного населення в щойно звільненому Маріуполі. Тоді Маріуполь щойно звільнений був, люди налякані. Ніхто не розумів, що відбувається. Але потім все стабілізувалось, все стало на свої місця.
А коли почалися ротації під час повномасштабного вторгнення – це завжди була суміш важкого промислового пейзажу та відчуття постійної напруги. Дуже вражали масштаби руйнувань міст й сіл. Якщо порівнювати з періодом до 2022 року, то набагато складніше стало.
Від початку вторгнення війна і бойові завдання помітно змінились. Нині це війна технологій. Дуже багато дронів – і на оптоволокні, і на радіокеруванні. Дуже велика інтенсивність артилерійських обстрілів. Дуже багато російської піхоти, яка відкрито може пересуватися на багіНевеликий легкий автомобіль високої прохідності з відкритими колесами, для їзди по бездоріжжю., на мотоциклах, намагаючись захопити позиції серед білого дня. До повномасштабного вторгнення я такого не бачив на тих ділянках, де ми виконували завдання. А вже під час вторгнення було дуже складно.
Про вивчення озброєння російських військових
Щодо технологій та зброї ворога – знати їхні тактико-технічні характеристики було обов’язково. Дещо читали в інтернеті, дещо знали з досвіду побратимів. Наприклад, ми розуміли наслідки від застосування FPV-дронівЦе безпілотний літальний апарат, яким керує пілот, спостерігаючи зображення у спеціальних відеоокулярах або на моніторі., високоточних боєприпасів, знали, що захисту майже немає, а від артилерії, наприклад, можна пересидіти в укритті, бо вона неприцільно працює.
Основне навчання відбувалося на місці, у бойових умовах. Звуки обстрілів відрізнялися залежно від калібру, типу зброї, часу доби та погодних умов.
Складність нинішньої війни не лише у збільшенні чисельності противника, а у його нахабності.
Про бойові навички
Досвід завжди корисний, яким би він не був. Я набув бойового досвіду, але краще б його не було. Звичайно, вміння виживати і пристосовуватись до умов – це основне. Потрібні навички, щоб швидко пристосовуватись до нових умов, бо ми робимо це часто. Обстановка могла змінюватись кардинально і дуже швидко. Ніхто не знає, що може статися через годину чи через дві. Можна, наприклад, прийти в село, заступити на позиції і через декілька діб це село окупують.
Зараз з наших дронів видно пересування російських військових показує, треба бути до готовим постійно.
Навички вони приходять з досвідом. Ти звикаєш до цієї обстановки. Потрібно постійно моніторити небо, постійно треба слухати шум ворожих дронів, рух техніки. Головне, щоб була якась підтримка побратимів.
Про побратимів та спільний побут на фронті
Побут в окопах, безпосередньо на лінії зіткнення, ми самі собі створювали. Ми брали провізію, воду, харчування, боєприпаси, рили окопи, облаштовували місця для відпочинку. Все на ходу робили. Дуже часто бувало таке, що заступали на позиції, які були непридатні для безпечної схованки – тоді доводилось побут вибудовувати з нуля.
На відпочинку, коли мінялися, побут теж самі собі ми створювали – від приготування їжі і до відпочинку все обговорювали. Ми вже знали наперед все, що і як будемо робити, хто за що відповідає, хто за приготування їжі, хто за прибирання.
Я не був провідником, я заступав на позиції і перебував там. А від провідника дуже багато залежить, бо провідник має знати місцевість, маршрути. Мені довелося заступати зі своїми побратимами, і саме вони мені надавали впевненості. Завдяки підтримці своїх друзів, побратимів, яких я давно знаю, я тримався.
Довіра формується ще до того, як ми потрапляємо в зону бойових дій. Ми виїжджали зі своїм підрозділом і з тими людьми, яких я безпосередньо знав не перший рік. Тому в людях, з якими був, я був абсолютно впевнений.
Дуже важливо виїжджати і перебувати в зонах бойових дій з тим, кого знаєш. Коли потрапляєш в окоп із людьми, яких бачиш вперше, морально дуже тяжко. Краще, коли зі своїми — психологічно легше, і ти впевнений, що тебе прикриють, врятують.
Про втрати та мотивацію
На жаль, доводилося втрачати побратимів. Дуже болюча тема. Це найкращі люди, які з нами були, які віддали своє життя.
Я бажаю всім своїм колегам, товаришам по службі, побратимам терпіння, сил, наснаги, віри в перемогу і мирного неба. Для мене честь нести службу зі сміливими, патріотичними, відважними людьми.
Дружина, батьки, друзі – звісно, вони мотивують. Сім’я – це найголовніша мотивація. Крім сім’ї, натхнення додає віра в краще майбутнє, в те, що рано чи пізно все закінчиться і Україна буде мирною, незалежною й сильною країною.
