39-річний кропивничанин Олександр служить у 121-ій окремій бригаді територіальної оборони на посаді кухаря. Відповідну освіту він здобув в одному з технікумів обласного центру й до мобілізації працював у різних кав’ярнях міста. До Міжнародного день кухаря та кулінара, який відзначають 20 жовтня, в етері Українського радіо Кропивницького він розповів про рішення служити, різницю між ресторанною кухнею й фронтовою кухнею та чим він годує побратимів.
Про родину (тут і далі – пряма мова)
Після одруження мої батьки переїхали в обласний центр, з Надлака (село в Голованівському районі Кіровоградщини – ред.). Батько працював далекобійником, мама була домогосподаркою, займалась вихованням дітей.
Батька вже немає, а мама, відколи ми зі старшим братом пішли в школу, працює санітаркою в дитячій обласній лікарні.
Брат – теж військовий, нині його вважають безвісти зниклим. Воював на складному напрямку й поки не зрозуміло, що трапилось. Але ми сподіваємось, що все буде добре, надія живе до останнього, надію не втрачаємо.
Про рішення служити
У 121-шу мене кликав товариш, який теж працює на кухні. З третього разу я погодився. До цього не погоджувався через сина. Нині йому трохи більше 3,5 років, а тоді я не міг залишити дружину з дитиною. Після її декретної відпустки ми вирішили, що я піду. Це був усвідомлений вибір.
Останнім моїм місцем роботи був м’ясокомбінат, а взагалі я – професійний кухар, маю досвід роботи в ресторані й кав’ярнях.
"Кухня в ресторані й кухня армійська – це різні кухні"
Адаптуватись й пристосуватись до умов фронтової кухні допоміг навчальний центр. Кухня в ресторані й кухня фронтова, звичайно, відрізняються. Тому що на професійній кухні ти готуєш для невеликої кількості людей. Об’єми, які треба готувати в армії, мене спочатку вразили й трохи налякали. Це звучить просто – "зварити кашу", але ж потрібно, щоб нічого не підгоріло й було смачно.
Про меню армійської кухні
Найчастіше готую супи, борщ, каші. Найбільше побратими люблять борщ, солянку, гороховий суп, якщо говорити про перші страви. Улюблені каші – пшенична та ячмінна.
Найменше люблять горохову кашу, але раз на тиждень вона є в меню.
Готую також картоплю – пюре, тушковану, щодня є м’ясо.
Складає меню старший кухар. Це його обов'язок. Він враховує калорійність страв. Затверджують меню начальник медичної служби та командир бригади.
Обов’язково мають бути перші страви, другі, салати. Кількість жирів корегуємо олією, додаючи її в салати, а також вершковим маслом, додаючи його в каші.
Білки бійці отримують з м’ясом, рибою й молочними продуктами – вершковим маслом і твердим сиром, раз на тиждень – варені яйця.
Зі смаколиків – печиво вафлі, бувають шоколадні цукерки, рідше – згущене молоко.
Постачання продуктів налагоджене, з цим проблем немає.
"Немає електрики – готуємо на польовій кухні"
Зазвичай, ми готуємо на електроплитах. Та коли немає електрики, доводиться готувати на польовій кухні. Це складніше, але стави виходять смачніші.
Польова кухня – це окрема пригода, до якої слід готуватись заздалегідь: має бути запас дров, треба розумітись на швидкому розпалюванні. Кухня являє собою причеп, в який вставляють спеціальні ємності для приготування їжі.
А ще в цьому випадку слід враховувати погодні умови, адже польова кухня розташована надворі – потрібно бігати за продуктами, водою, спеціями, посудом додатковим, а потім ті ємності з готовим стравами заносити на кухню, де відбувається роздача їжі.
Це все ми виконуємо удвох.
Щоб приготувати сніданок, який о 7:00, ми прокидаємось о 4:00.
Нагодували сніданком – миємо посуд, починаємо готувати обід, а після обіду – вечерю. На роздачу ми даємо разовий посуд, щоб військові не відволікались на різні клопоти, але посуд для приготування їжі щоразу миємо. Це, фактично, безперервний процес.
Їжу відправляємо в підрозділи в термосах, бо вона має бути теплою. Під час роздачі їжі не має бути скупчення через постійну загрозу обстрілів, тому їжу передаємо в різні місця.
Під час тривоги всі переходять в укриття, але кухар залишається на місці, бо їжу треба зберігати теплою, свіжою і смачною. Тому, коли кличуть в укриття, я залишаюсь, це мій вибір.
"Вдома буваю нечасто, але говоримо щодня"
Додому відпускають нечасто (на момент інтерв’ю Олександр не був удома п’ять місяців), тому, щоб син мене не забував, намагаюсь телефонувати щодня, говоримо через відеозв’язок. Я знаю, що вдома скучили, сумують, переживають. Це для мене найбільша підтримка.
А головна мотивація – це усвідомлення: я займають тим, що вмію робити найкраще у своєму житті, а також вдячність побратимів. Бійці мають бути нагодовані, радісні, щасливі. Сильний воїн – ситий воїн.
"Після перемоги продовжу готувати"
Після перемогу хочу відкрити кав’ярню на колесах – купити мікроавтобус, обладнати там кухню і частувати всіх охочих піцою.
