Цього року виповнилося 100 років Національній спілці краєзнавців України. Як вона виникла й збереглася за часів СРСР, а також про краєзнавчий рух у Кіровоградській області, Суспільному розповів голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України Олег Бабенко.
Ведуча радіопрограми — Леся Журавська.
Чому в 1925 році виникла Національна спілка краєзнавців України
За словами Олега Бабенка, це був період після поразки Української революції 1920-1921 років. Частина тих, хто боролися тоді за Україну, виїхала за кордон. А в інших виникла потреба вивчати історію рідного краю. І радянська влада дозволила таку спілку, щоб підкріпити свої декларації про право націй на самовизначення. Офіційною датою створення спілки вважається 28 травня 1925 року.
"Нова радянська влада, заграючи з місцевим населенням й розуміючи, що упокорити всіх відразу неможливо, дала можливість людям розвивати етнічні традиції, усвідомлювати себе носіями тієї чи іншої національної культури. І таким чином, серед тих, хто не пішов на еміграцію, зародився краєзнавчий рух. Його мета була — зрозуміти, хто я є на цій землі. І чи мали рацію ті люди, які виступали за самостійну українську державу", — пояснив Олег Бабенко.
Тривало це кілька років. У 1929 році в Україні почалися репресії, і першими репресували краєзнавців.
"За великим рахунком радянська влада в 1925 році, даючи можливість самореалізації краєзнавцям, зрозуміла, хто є носієм української ідентичності, щоб потім через п'ятирічку фактично знищити їх".
Відродження краєзнавчого руху в 1967 році
Наступну можливість українські краєзнавці отримали в період "відлигиХрущовська відлига — поширена, але неформальна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Йосипа Сталіна (початок 1950-х років — друга половина 1960-х років).". У 1967 році заступник голови Ради Міністрів Української РСР академік Петро Тронько ініціював створення в Україні Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. І приклад Україні подала Кіровоградщина, розповів Олег Бабенко.
"Кіровоградська обласна організація була ініціатором створення цієї всеукраїнської організації, бо заснована була на декілька місяців раніше. Організаторкою краєзнавчого руху у межах Українського товариства охорони пам'яток була тодішня заступниця голови облвиконкому Євгенія Михайлівна Чабаненко".
У районних і обласних газетах почали з'являлися краєзнавчі рубрики. При цьому переважали дослідження про діячів, пов'язаних не з українською, а з більшовицькою революцією, а також з Другою світовою війною. У той час уточнили багато імен воїнів, загиблих під час Другої світової.
На гроші товариства охорони пам'яток створювали пам'ятники й меморіальні місця. Також у 1972 році розпочали готувати видання "Історія міст і сіл української СРСР". Був загальноукраїнський том, і кожна область упродовж чотирьох-п'яти наступних років видала свій обласний том.
"Звичайно, історія наших населених пунктів за цим томом починалася з 1917 року, але все одно між тих рядків можна було знайти і давнішу історію, бо хочеш чи не хочеш, а в 1917 році тому чи іншому населеному пункту виповнювалося стільки-то років. Звичайно, на тексти впливала радянська ідеологія. Але справжній вчитель, справжній краєзнавець завжди знаходив можливість після цитування партійних документів сказати про свій населений пункт і визначних краян".
Сучасне краєзнавство позбавлене ідеології, вважає Олег Бабенко.
"Єдина наша ідеологія — це любов до рідного краю і любов до України. Ми досліджуємо свій край, свій родовід, своє коріння, коріння тисячолітньої європейської нації, думаючи саме про Україну. Україна понад усе".
Хто першим почав розвивати краєзнавство в регіоні
За словами Олег Бабенка, перші краєзнавчі дослідження в регіоні були пов'язані з археологією — з дослідженнями Червоної могили (у Суботцівській громаді). У 19 столітті в області працювали Володимир Ястребов і Павло Рябков.
"Очевидно, що вони були першими. І якщо ми значення Володимира Ястребова усвідомили, і в області третє десятиліття маємо обласну краєзнавчу премію його імені, то місце Павла Рябкова у розвитку краєзнавства в області ми ще настільки, наскільки потрібно, не пропагували. Звичайно, є ентузіасти, які все життя досліджують його творчу спадщину, але область гідну шану гідній людині ще не надала", — вважає Олег Бабенко.
Яким нині є краєзнавство на Кіровоградщині
В області є кілька осередків краєзнавчого руху. Це обласний краєзнавчий музей з відділами-філіями, обласна наукова універсальна бібліотека імені Дмитра Чижевського, державний архів Кіровоградської області, інститут післядипломної педагогічної освіти імені Сухомлинського, міський меморіальний музей Івана Карпенка-Карого, обласний музей мистецтв. Також є краєзнавці в громадах.
"Це й осередок в Олександрівці на чолі з Василем Білошапкою, директором Олександрівського краєзнавчого музею. Це і ціла плеяда краєзнавців, пов'язаних із Гайворонським краєм, на чолі з Олексієм Павличуком. Там і Василь Дерезовський, і багато-багато інших. Кожен має по декілька солідних книжкових видань, прив'язаних до своїх рідних населених пунктів. А родина Жванків створила культурний центр Толока в Попельнастому", — розповів Олег Бабенко.
Він нагадав, що цього року в області видали путівник про Жовтоводську битву. Його автор — кропивницький науковець Андрій Домаранський. А краєзнавець Іван Петренко презентував книгу про Торгсин — організацію, яка скуповувала в часи Голодомору в людей золото й інші цінні речі.
Також є краєзнавці, які не живуть в регіоні, але його досліджують. Наприклад, це киянин, кандидат економічних наук Владислав Сердюк Він сам досліджує й фінансує інші краєзнавчі розвідки, пов'язані з Олександрійським повітом. Зацікавився краєзнавством через дідуся, який жив на Кіровоградщині.
"Звичайно, Владислав Сердюк — це професійний дослідник. Вчителі й викладачі історії — також професійні дослідники. Але ми не можемо заперечувати внесок і звичайних, в хорошому розумінні, як говорив колись професор Куценко, помножених на краєзнавство, людей, які чули перекази від своїх їх дідуся-бабусі й хочуть переконатися у їхній правдивості. Хтось переконується сам, записуючи перекази інших, а хтось іде до архіву, щоб підтвердити почуте й записане документами", — сказав Олег Бабенко.
За його словами, краєзнавці просять про знахідки старовинних речей у землі чи на будівництві (монети та інші речі) повідомляти історикам чи краєзнавцям (у центральноукраїнський університет чи краєзнавчий музей), а не продавати через інтернет-аукціони на чорному ринку. За його словами, досі через роботу чорних археологів втрачаються можливі знання про історію регіону, про його місце в загальноєвропейській історії.
Підписуйтесь на Суспільне Кропивницький у Facebook, YouTube, Telegram, Instagram, WhatsApp, Viber та TikTok.
