У Кіровоградській області проживають понад 82 тисячі переселенців, майже 76 тисяч з яких переїхали після 24 лютого 2022 року. Найбільше — з Донецької, Харківської, Херсонської та Луганської областей. Про проблеми, з яким стикаються у громадах регіону, Суспільному розповів заступник голови Ради з питань внутрішньо переміщених осіб (ВПО) при виконавчому комітеті Кропивницької міської ради, член Ради з питань ВПО при Кіровоградській обласній військовій адміністрації Анатолій Рижков. Він — переселенець з Лисичанська.
Про початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну (тут і далі – пряма мова)
Ранкове занепокоєння, дзвінки друзів, повідомлення про початок війни, хаотичний рух правоохоронців, іноді вже під вечір – рух військових, ракетний обстріл, черга на заправних станціях, ухвалення рішення про необхідність вивозу сім'ї.
В нашому випадку ще були спогади про 2014 рік, коли була перша окупація Луганщини. Тому вирішив евакуювати сім'ю, а сам через день повернувся в Лисичанськ.
Повернувся, бо було бажання і, на мій погляд, розуміння того, що я можу бути корисний – і для оборони міста, і для певних процесів, які в період війни відбувались у Лисичанську. Я двічі стукався до керівництва тероборони, намагався потрапити до них, однак на контрольному пункті ніхто не пропускав, записали тільки.
До речі, пропускні пункти в Луганській області були відсутні, вони перші з'явились на Дніпропетровщині. На межі Луганської області жодного не було. Це 26-27 лютого.
На Дніпропетровщині з першого дня вторгнення рили окопи, були облаштовані опорні пункти. На Луганщині, на жаль, цього не було.
Я повернувся (в Лисичанськ – ред.), пішки пройшовся до територіального центру комплектування (ТЦК) – там вже були військові, ТЦК вже не було. В теробороні записали мої дані – подзвонив до колцентру, записали. Чекав якоїсь комунікації щодо можливості зарахування до військових підрозділів, адже я був військовослужбовцем – матросом морської піхоти, мав понад десять років досвіду правоохоронної діяльності. Жодного зворотного зв'язку не дочекався, а у Лисичанську я пробув десь півтора тижня.
"Серед мого кола спілкування не було тих, хто чекав росіян"
Серед моїх знайомих тих, хто чекав росіян не було й бути не могло, бо з 2014 року в нас був суспільний рух протидії російській агресії, протидії цим сепаратистським намаганням якось нас ідентифікувати – ніби ми там когось звали й були раді цьому "руському міру".
Більшість жителів Луганщини, вона була проукраїнська, вона є проукраїнська. Наприклад, Лисичанськ: майже 100 тисяч жителів, нині, за наявною інформацією – майже 20 тисяч, бо більшість виїхала внаслідок російської навали. Велика кількість людей була проукраїнська, налаштована патріотично, брала учать у відповідних заходах – зокрема в нас зафіксували рекорд, бо ми на білборді зробили найбільший відбиток рук на карті України.
Чому виїхав
Були постійні обстріли з реактивної артилерії по мікрорайонах міста, зник зв'язок, не було жодної комунікації в місті щодо подальших дій, тому вирішив їхати.
Останнє намагання комунікувати з правоохоронцями: я пропонував допомогу, свій досвід, та мені сказали, що розберуться без мене, що я не потрібен, сказали, щоб займався власними справами й чекав на виклик. Тож я повернувся до сім'ї та почав створювати передумови якоїсь громадської участі там, де я перебуваю.
З Лисичанська українські війська вийшли у липні 2022 року.
Про облаштування життя у Кропивницькому
Мені пощастило, якщо ці слова доречні в такій ситуації. Нині я у четвертій за рахунком квартирі в Кропивницькому, а вирішили залишитись тут через небайдужих містян. В перші ж дні нам зателефонували, побачивши нашу об'яву про пошук житла і запропонували прихисток і так уже три роки живемо.
Перша ж оренда була на п'ять днів, оскільки не було розуміння, що відбувається. Тому, щоб взяти якийсь безпечний тайм-аут для визначення подальших дій ми обрали такий період. Крім того, тоді багато говорили про два-три тижні до кінця війни й це давало певну надію на швидке повернення додому.
Ці надії розвіялись після мого повернення з Лисичанська. Упродовж двох місяців я шукав роботу – за відповідним фахом та рівнем матеріальної винагороди. Я знайшов відповідне місце роботи лише десь через два місяці. На жаль, Кіровоградщина трохи соціально нерівна відносно рівня заробітних плат, якщо порівнювати зі Сходом України, бо у нас промисловий регіон й рівень зарплат значно більший. На Кіровоградщині відштовхуються від мінімальної заробітної плати, а рівень доходів на Луганщині був щонайменше удвічі більший був до повномасштабної війни.
Про проблеми, з якими зіштовхуються переселенці на Кіровоградщині
Житло є проблемою номер один для переселенців на Кіровоградщині. Її досі не можуть вирішити, вважаю.
Друга проблема – це комунікація з владою на рівні як місцевих, так і релокованих громад, а також певних міністерств. Багато питань у переселенців досі виникає щодо оформлення пенсії, лікарняних, працевлаштування, судового захисту, допомоги, отримання документів, підтвердження документів, фіксування факту смерті, народження і так далі.
Коло питань для місцевих жителів кардинально відрізняються від питань, які виникають у переселенців, адже для них на новому місці – все нове.
Про рішення щодо житла для переселенців
Якщо повернутись про питання житла, то багато питань виникає щодо будівництва житла для переселенців, облаштування цього житла в будівлях, які нині стоять пусті, реконструкції будівель комунальної власності чи закладів освіти під потреби переселенців.
На Кіровоградщині такі можливості є. Зараз я визначився з п'ятьма локаціями, щодо яких можна починати щось вирішувати хоч завтра. Але заважає передусім відсутність фінансів, відсутність активної участі адміністрації, релокованої Які через війну змушені були переїхати.громади – Лисичанської, Сіверськодонецької чи Луганської.
Подібні ініціативи обговорюють при кожному новому керівникові тамтешніх військових адміністрацій. Нині, на мій погляд, справа зрушила з місця: відповідна ініціатива вже відображена на офіційних сторінках військової адміністрації Луганської області. Вони визначають, що місцями можливого облаштування житла для переселенців є Київська та Кіровоградська області. У цьому випадку є можливість це зробити і в Долинській, і у Світловодську, і у Кропивницькому, і в Олександрії – є об'єкти, які хоч завтра можна починати реконструювати й заселяти – не через рік, не через два, а через місяці. Можна забезпечити нормальним житлом 300 людей. Це буде смартквартира – 25 квадратних метрів з кухнею, туалетом.
На це мають витрачати гроші Луганської військової адміністрації та релокованих громад Луганщини. Приблизна витратна частина утримання військових адміністрацій за роки повномасштабного вторгнення становить десяток мільярдів гривень. Частину цього, як на мене, можна витратити на розв'язання житлових питань переселенців.
Розмови про житло на рівні Ради ВПО
Ця ініціатива проговорювалась, в адміністрації кажуть про відсутність вільних грошей на будівництво та реконструкцію. З одного боку, це об'єктивна причина, а з іншого – відмовка. Адже, якщо маєш бажання, то можеш розв’язати будь-яку проблему, розробивши залучення потрібних грошей з бюджетів – як місцевого, так і релокованої громади.
Саме таку комунікацію зараз опрацьовую – щоб залучити всі можливі гроші.
Про інші проблеми переселенців на Кіровоградщині
В області десь 80 тисяч переселенців, у Кропивницький переїхали майже шість тисяч людей з Луганщини. І крім житла, частина з них мають проблему з працевлаштуванням, організацією дозвілля, влаштуванням дітей в садки й заклади освіти, забезпеченням харчами. А вони ж такі самі громадяни, жителі громад Кіровоградщини, тільки без соціальних зв'язків тут, на новому місці – навіть на четвертому році повномасштабної війни.
Про міську програму соціальної підтримки переселенців
На жаль, будь-яка програма без відповідного фінансування є лише інформацією на папері. У Кропивницькому програма підтримки переселенців є саме інформацією на папері, це нереалізований проєкт, нереалізовані бажання. Це, очевидно, мене не влаштовує, адже країна має достатньо грошей, які можна розподілити на допомогу переселенцям. Цього не відбувається, хоча було багато зустрічей на рівні координаційного штабу допомоги переселенцям, спілкування з деякими міністрами, депутатами Верховної ради – всі кажуть, що немає грошей. Та якщо подивитись на державні закупівлі, закупівлі за бюджетні гроші, по всій Україні ми можемо побачити значну кількість грошей, які витрачають не за прямим призначенням та з надлишковою вартістю.
З якими питаннями переселенці Кіровоградщини звертаються найчастіше
До Ради ВПО переселенці найчастіше звертаються з питаннями соціальної допомоги, оформлення пенсії, працевлаштування на підприємствах, які дотичні до місцевих органів влади, в садочки, з питаннями загальної комунікації щодо роз'яснень алгоритмів дій в тій чи іншій ситуації. Є питання стосовно підтвердження трудового стажу через втрату трудових книжок на тимчасово окупованій території.
Про важливість визнання переселенців жителями громад
Переселенці – рушійна сила будь-якої громади, бо вони є людьми, які мають потреби. Реалізація цих потреб – це шлях самовдосконалення, самореалізації, адже людина при цьому генерує розв'язання проблеми, яка для місцевих жителів чи місцевої влади, можливо, не є значною. Тому визнання нас жителями громад – це важливо для нас, але й корисно для тих громад, в яких ми оселились, адже наш досвід тепер працює на ці громади.
Особисто я нині не бачу можливості повернутись до Лисичанська, тому вважаю вже громадянином України без принципової прив'язки до території. Моя земля – це Україна, нині я живу на Кіровоградщині та вважаю, що можу бути корисним саме тут. Але як буде можливість, звісно, повернусь до Лисичанська, так буде.
