Вдова оборонця Маріуполя, військовослужбовця Олексія Яніна Тамара прибирає могили чужих людей. Вона тільки започаткувала такий бізнес, і це не основна її робота, а скоріше, каже сама Тамара, поклик серця. Жінка розповідає: згодом, коли ця справа приноситиме певний дохід, прибиратиме старі й захаращені могили на громадських засадах як волонтерка. Та поки вона виконала своє перше замовлення для жительки столиці, чиї родичі поховані на одному з кладовищ Хмельницької громади.
Тамара Яніна, хмельничанка й приватна підприємиця, приїхала на цвинтар Хмельницької громади поглянути, чи прибрано на могилі чужих їй людей. Тут вона прибирала в передпасхальні дні, про що, каже, відзвітувала онуці цих людей, жительці Києва.
"Я зазвичай фотографую, як це все виглядає. Все чисто, все гарно. Я по вайберу відправляю відеозвіт, фотозвіт, зараз людині буде приємно побачитилюдина буде спокійна. Ми домовились, що, скоріш за все, раз на місяць я буду приходити і прибирати. І цей от сезон прибирання, це десь приблизно там з квітня і по листопад. Ну, а якщо буде потреба принести квіти, провідати, лампадку поставити нову на Різдво чи в дні померлих, так само ми прийдем", — розповідає Тамара.
За її словами, прибирання й відвідування могил — це її приватна справа, бізнес, який вона тільки започаткувала. І це — її перше замовлення.
"Перший цей відгук, він, напевно, найцінніший буде. Жінка коли написала мені: "Ви собі не уявляєте, як ви мені полегшили мій стан, тому що мене так гризла совість, що могили моїх рідних не прибрані, а я не можу приїхати". І ти розумієш, що ти на правильному шляху, ти все правильно робиш. Моя основна зайнятість — я приватний підприємець, я колекціоную старовинний народний одяг, але я займаюся тим, що я його даю в оренду на фотосесії, на конкурси дитячі. Це також дуже виручає людей, тому що коли так стається, що терміново потрібен костюм, а його нема де взяти, тут от є така послуга", — говорить жінка.
Тамара — вдова військовослужбовця, який загинув на обороні Маріуполя два роки тому. Він досі не має власної могили.
"Він був би похований на Алеї Слави, як і всі воїни, як і має бути. Я думаю, що пам'ятник був би такий, як ставлять всім. Я би не хотіла виділятися, тому що це всі наші герої, і кожен достойний нашої шани, пам'яті, і в кожного своя честь. Я би там сіяла квіти, які я хочу. Чорнобривці якісь, матіолу, щось таке, чому мене бабця вчила. Бо це якісь такі квіти з мого дитинства", — говорить Тамара Яніна.
Саме її чоловік, розповідає Тамара, першим колись підтримав її ідею доглядати поховання людей, яких рідні не можуть навідати.
"Він мене підтримав, сказав, що ти дуже молодець, розумашка, ти все правильно, конструктивно мислиш. А потім вже, коли чоловіка мого не стало, він загинув, обороняючи Маріуполь, це вже два роки, як його немає, і тіла, на жаль, немає, поховати я його не змогла і, скоріше за все, і не поховаю, ця думка про прибирання могил стала ще частіше і частіше мене відвідувати", — каже Тамара.
З її слів, не всі її родичі підтримали таку ідею.
"Вони поки що нейтральні. Вони не знають, як до цього ставитися, як на це реагувати, але так часто стається в житті, що підтримують чужі люди. Невідомі, з інстаграма, з фейсбука, бажають удачі, роблять репости, кажуть, що це дуже потрібна справа. Але я це роблю не для схвалення і не для засудження. Є такі, які сміються з цього і кажуть, що це я собі таке придумала, чим я займаюсь, невже нема чим зайнятись? Йди касиром в АТБ і там заробляй гроші. Але я роблю це не для цих людей. Ви знаєте, це моя потреба в першу чергу. Я ще не розумію, чому. Я не знаю. Просто так мені Бог сказав", — говорить Тамара.
На цьому кладовищі Хмельницької громади чимало недоглянутих, порослих високим чагарником чи й деревами могил. Більшість з них — уже безіменні, бо пам'ятні дошки знищив час. Тамара каже:
таких поховань вистачає на всіх кладовищах.
"Мені здається, що це — половина цвинтаря. Ви знаєте, чим старіший цвинтар, тим більше таких могил, звісно. І справа навіть не в тому, що зараз багато хто виїхав за кордон чи в інші міста, справа в тому, що родичі вже могли померти. Як дасть Бог, все буде добре, і моя діяльність — прибирання могил — стане на ноги, планую прибирати деякі могили безкоштовно, на волонтерській основі, просто для того, щоб вони були доглянуті", — розповідає Тамара Яніна.
За її словами, у кожній громаді та в кожному місті й селі мають бути служби, які б стежили за станом цвинтаря.
"Цвинтар не повинен бути хащами і лісом, та тут просто вовки заведуться з часом! Цвинтар має бути охайним місцем. Це ж остання домівка наших родичів", — каже Тамара.
За словами жінки, на цьому похованні роботи було на дві години часу, а тепер вона тут прибирає раз у місяць та в святкові дні.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
