Андрій Максимчук – воїн-розвідник 132 окремого розвідувального батальйону десантно-штурмових військ ЗСУ, родом з Хмельниччини. Перебуваючи на війні, у перервах між виконанням бойових завдань, військовий написав дитячу книгу "Подорож Україною та чарівний дракон". Наразі вона перекладається на німецьку і англійську мови.
Андрій Максимчук розповів Суспільне, як писав про кохання, звідки брав натхнення та про що ще хоче написати.
Ви презентували книгу "Подорож Україною та чарівний дракон" у Хмельницькому. Перед цим ви були у Житомирі. І Хмельницький, і Житомир – це міста, з якими пов'язана ваша доля. Яким чином?
Так. Я родом з Хмельниччини. А з Житомирщини почалась моя війна: з повномасштабного вторгнення, з 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, 4 батальйонно-тактична група. Я був начальником штабу в ній, і цей підрозділ розпочав свої дії з Житомирщини, з Київщини і з переходом знову ж на Київщину, але в Чорнобильську зону. Власне, перша успішна операція під час цієї війни – це Чорнобильська зона, відтіснення ворога.
"Після повернення з операції на Ізюмщині я писав вірш в окопі, де було по коліна води"
Ви з першого дня на війні. Писати на війні, напевно, я не скажу, що простіше, але логічніше, записувати свої емоції, свої якісь переживання, якісь історії. А писати для дітей? Як це можливо стало – на війні писати книгу для дітей?
Ну, як бачите, мабуть це хибна думка про письменників, що вони повинні обов'язково мати будиночок біля озера, в якому вони самі мають закриватися в кімнаті, заглиблюватися у себе. Надихає до написання дитячих книг наш дім, надихають малюночки дітей, які приходять на фронт. Там бійці їх тримають здебільшого в кишені біля серця, у своєму одязі або в кишеньках для балістичних додаткових пакетів у бронежилеті.
Чиї фото ви тримаєте біля серця?
Фото своїх двох синів Мирослава та Нікіти. Власне, була їхня ідея, ідея молодшого сина Мирослава, написати ось цю книгу "Подорож Україною та чарівний дракон". У мене виникла ідея, я згадав прохання мого молодшого сина: "Тату, напиши книжку про дракона". І я вирішив, що я її напишу, і саме усі кошти від продажу цієї книги будуть йти на забезпечення підрозділу розвідки 132-го окремого розвідувального батальйону. Туди. Розкажу про важкі ситуації і про письменництво. Були операції на Ізюмщині, після яких просто ми повернулися в окоп, і нас там заливало, там було по коліна води. Я повернувся і там вже писав вірш. Таке мені прийшло в голову. А щодо саме дитячих історій, а не до висвітлення жахливих подій – ви праві, важко трошки переходити.
Ви мали якийсь план, про що буде ця книга? Чи ви писали просто те, що вам підказувало серце, і ваша любов до ваших дітей?
План, напевно, був і, напевно, є на наступні книги. Хоч ти ніколи не знаєш, як воно поведеться, тим більше з нинішньою швидкою зміною тактичної обстановки. Ці плани, знаєте, якось ламаються. Я колись ще хотів це зробити – написати книгу. Не цю, але іншу почав. Я її закінчу, тому що вона так вже до логічного завершення доходить.
Це теж дитяча?
Ні, та не дитяча буде. Ми скоро її прочитаємо. І я почав читати якісь думки з інтернету, з різних джерел, як це формується, як це робиться, тому що ми ж вчимося завжди.
"Щоб вийшла книга, потрібно придумати назву, початок і завершення"
Ви ж не професійний письменник?
Звичайно. Я за професією командир підрозділу спеціального призначення. Звідки військовий на перший погляд може таке щось? І я прочитав, що, насамперед, щоб у тебе вийшла книга, щоб ти її написав, потрібно придумати, як вона буде називатися, придумати початок і завершення її.
У змісті видно, що там є історія, подорожі. І Карпати є, і Одеська область, Аккерманська фортеця. Ви так добре знаєте географію історію?
Я не мав доступу до інтернету. Ми мали тоді тільки один старлінк і користуватися зв'язком стільниковим просто не можна було, щоб не наражати на небезпеку свій підрозділ. Я це все написав з того, що у мене було в голові. Я не знаю, чи я історію так добре знаю, але ось це все в основному у мене з голови. Це те, що я читав раніше.
Чи змінила вас книга?
Змінила і надала поштовх до думок, що наразі актуальної тільки наша перемога. І наразі актуальне виховання наших дітей, майбутнього покоління. Написавши книгу і отримуючи дуже багато позитивних відгуків, фотографій від батьків, де дітки з цією книжкою чи вони читають її. Коли діти мені пишуть, що дуже цікаві події, що вона зацікавлює і далі про щось дізнатися, про щось прочитати. Вони бачать, що військовий, що воїн – це не тільки той, хто має іти в бій, не тільки той, хто сидить в окопі. Дуже багато воїнів, які відкрили в собі дуже багато талантів на фронті. Воїн – це той, хто і пограє на гітарі, це той, хто виконує пісню, це той, хто пише книжки, вірші. І про добро, просто про добро. Ця книга також змінила у той бік мої думки, що ми можемо перемагати, не тільки вбивши ворога, а ми можемо перемагати добром.
Перейдімо від емоційного до раціонального. Ви на початку сказали, що ця книга написана, зокрема, для того, щоб заробити кошти для наших військових для придбання необхідних речей.
Дрони потрібні зараз на постійній основі, тому що вони рятують життя воїну, дають можливість вижити. Втрата йде до чотирьох-п'яти дронів на день. А це, на секундочку, найпростіший, який ми використовуємо, Mavic 3, він коштує близько 100 тисяч, вже 96 300. Це півмільйона за день. Ви розумієте, які опції хотілося б?
Я бажаю, щоб люди розуміли, що це потрібно, і допомагали усім, чим можуть. Зокрема, і купуючи ці книжечки.
"Форсайд – це село, в якому я народився. Воно на Хмельниччині у нас"
Але ви обіцяли розповісти про свій псевдонім – Макс ван Форсайд.
Вже були декілька розділів написані, і я зрозумів, що я хочу книгу розповсюдити по всьому світу. Наразі вона перекладається уже на дві мови – на англійську і німецьку. І я хотів забрендувати ім'я. Я хотів придумати якийсь авторський псевдонім, який звучав би в головах людей по всьому світу. І, власне, мені важче це було придумати, ніж придумати розділи книги. І я придумав, він мені приснився. В одну ніч я проснувся і просто знав, що мені потрібно написати. Макс – це скорочення від мого прізвища Максимчук. І багато друзів мене просто Максом вже дуже багато років називають. Ван – приставка в скандинавських країнах до прізвищ, яка вказує приналежність. І Форсайд – це село, в якому я народився. Воно на Хмельниччині у нас. Це Чотирбоки – Форсайд –чотири боки.
"На редагування книги написаної книги я мав мало часу: все було на клаптиках паперу, нотатках у телефоні"
Крім автора, ім’я якого на обкладинці, є прізвища людей, які допомагають. Це і редактори, і оформлення, і розповсюдження. Маєте таку команду?
Маю таку команду. І дуже часто розповідаю про них усім, тому що я горджусь, що у мене є такі друзі, що у мене є така підтримка. Найперше, коли я писав, у мене було мало часу для того, щоб редагувати цю книгу, для того, щоб за орфографією дивитися. Це було складено зі шматочків паперу, з нотаток у телефоні. Я звернувся до своєї давньої, дуже гарної подруги, яка з Хмельницького родом, Олесі Поробок. Вона виховує дітей і вона, власне, також закладала в мене якісь думки і виправляла, де треба було. Наприклад, сюжет про кохання: я по своєму спочатку, так по хлопчачому, знаєте, жорстко писав. Ми додали туди тоді персонаж дівчинки, який дуже прикрасив цю книжку. Мені дуже сподобалось і дуже багатьом, до речі, дівчаткам, які пишуть, дуже вона подобається. Вони ставлять себе на її місце. А також Дар'я Даценко, ілюстраторка, яка розробила шрифт, обкладинку і руни у книжці. Вона мені розповідала, що там зашифровано "Подорож Україною та черівний дракон". Але наразі я, мабуть, не розшифрую всі слова.
Але матимуть нагоду зробити це ті, хто придбає книжку, розгорне її, прочитає. А яке ваше найулюбленіше місце в цій книжці?
Усю книгу люблю. Можу просто зараз щось зачитати, ми можемо відкрити в будь-якому місці, і воно буде моє найулюбленіше.
"… Прямуєм до Хотинської фортеці, де в тисячу шістсот двадцятих запоріжці османам, враженим вампіром, відсічі дали. Діям козаків у цій війні замало похвали!"
Замало похвали і тим, хто зараз нас захищає. Ми віримо в те, що ми переможемо. Слава Україні!
Героям слава!
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
