Не здається сам і мотивує інших колишній військовослужбовець Борис Козела, уродженець Луцька, який тепер живе на Хмельниччині. Борис розповів Суспільне Хмельницький: він вже понад 25 років не стає на ноги, та це не причина почуватися людиною з інвалідністю.
Жодного дня без мандрівки, хіба що надворі злива, сніг чи ожеледиця, каже колишній військовослужбовець, 57-річний Борис Козела з Нетішина, який подорожує вже чотири роки на кріслі колісному з ручними педалями.
"З квітня я почав регулярніше їздити. Було таке, що за тиждень я шість разів був там, в Стриганах. Бо в таку погоду я не можу вдома сидіти, якщо гарна погода на вулиці", — каже Борис Козела.
За його словами, він уже 26 років не підводиться на ноги після аварії та переламу хребта, та це не заважає йому жити повноцінним життям і почуватися щасливим. Чоловік радить усім, хто втратив здатність ходити власними ногами, спробувати такий спосіб пересування й тренування. Каже: кращої релаксації і водночас заняття спортом для нього немає. Щодня долає на візку не менше 15-ти кілометрів. Найбільше — понад 120 за день. Це був його власний рекорд, каже Борис.
"Дванадцять годин я крутив педалі візка. Цілий день я крутив, і тоді проїхав 122 кілометри. Найдовший мій маршрут, який я міг проїхати за день. Їсти не хотілося. Тільки пив, пив, пив", — розповідає чоловік.
Борис каже: останні два роки було не до рекордів. Особливо, коли під час тривоги не працювали ліфти, адже він з дружиною, також людиною з інвалідністю, живе в багатоповерхівці.
"Було трохи стрьомно. В вікно дивишся — люди всі біжать в сховища, а ми з жінкою, обоє на візках, сидимо, спостерігаємо, як всі бігають. Два кола я в цьому році зробив по трасі до Славути, а потім через ліси, в Стригани, і сюди. Це 65 кілометрів десь виходить. Це найбільші такі цьогорічні мої дистанції. Мені в місті мало місця, я їду десь до лісу. Там інтернету немає, нічого немає, якось більше розслаблює від тих думок. Бо багато друзів, які на фронті, дзвонять і розказують, що і це, звичайно, давить", — каже Борис Козела.
Взимку Борис не виїжджає за місто, каже, має заняття вдома.
"Вдома є іспандери, гантелі, стараюсь, бо руки треба в тонусі тримати, так як вони в мене все", — говорить чоловік.
А ще Борис вивчив фотошоп та простий монтаж, і тепер створює з фото й відеозйомок з подорожей колажі та ролики. У дорозі, каже, інколи траплялися курйозні та складні ситуації, але йому завжди хтось допомагає.
"Я, було, і перевертався, але наші люди — це щось. Завжди зупиняться, допоможуть. І колеса був пробивав, коли їздив на китайських покришках, з собою завжди маю запасні камери. Підкачав і поїхав далі", — говорить чоловік.
Зараз Борису 57 і він каже: ще зарано йому встановлювати електороколеса на свій візок.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.
