Онука художника Анатолія Андрійчука Юнія влаштувала в Малієвецькому музеї його біографічну виставку. Там дівчина розмістила картини, малюнки та фотографій свого діда. Художник — зв’язковий місцевого осередку Організації українських націоналістів Анатолій Андрійчук отримав 25 років Сибіру за антирадянщину.
Про це Суспільне Хмельницький розповіла онука зв'язкового ОУН Юнія Андрійчук.
За її словами, юнаком він вступив до ОУН, щоби писати та розповсюджувати листівки про винищування радянською владою селян як цілого класу суспільства в надії, що народ повстане проти поневолювачів. 23-річним хлопцем Анатолія Андрійчука, уродженця села Гоголя на Віньковеччині, забрали в Сибір на каторжні роботи. Де він серед інших політв’язнів ломом добував у шахті каміння.
"Їх забрали до Таймирського півострова Каяркан, місто Норильськ. Воно збудоване на кістках українських повстанців, тому що дуже багато людей не витримували. Там морози -40 -50 градусів, зима вісім місяців, літо холодне і теж йде сніг", — говорить Юнія.
Каже, що знайшла його щоденник про перебування на каторжних роботах. В ньому — лише про погоду в 1952 та 1953 роках.
"15 серпня. Відлетіли гуси. Пройшло коротке літо. 20 серпня. Ішов сніг і покрив гори. 6 вересня. Вперше за рік з’їв одну шосту частину яблука", — прочитала уривок із записів в щоденнику свого діда.
Онука розповіла, що засланим політв’язням адміністрація колонії одного разу дозволила провести Шевченківський вечір. Анатолій Андрійчук створив для вечора декорації: "Їм дозволили провести такий вечір. Але після цього свята усі учасники цього вечора були притягнуті до криміналу. І отримали ще плюс до свого строку".
З її слів, її дід був художником-самоуком. Каже, що він змалку малював, і в ОУН він створював та розповсюджував листівки, в яких писав правду про радянську владу. Осередок діяв у Віньковецькому районі, та оунівці, розповідає Юнія, виконували завдання і в віддалених регіонах.
Директорка музею Анастасія Донець каже, що тема ОУН на Хмельниччині мало досліджена: "Якщо мене, історика, ще декілька років тому запитували, чи були в нас УП на Поділлі, я казала: ну, це були фрагменти, я про це нічого не знаю. Швидше за все, це були якісь поодинокі випадки й до свого сорому, я тепер починаю відкривати нові імена і нових борців, і нових героїв".
Юнія розповіла, що в неї збереглися пензлі, якими малював її дід, та його роботи. Каже, що він повернувся з каторги після смерті Сталіна та амністії. На виставці — те, що дозволяли йому малювати після повернення з заслання.
"Малювати стінгазети, малювати стіни, розпис, можна було малювати картини, копії російських художників. Щось з українських художників не можна було взагалі малювати", — говорить Юнія.
Анатолій Андрійчук не вчився на художника, та був талановитим від природи, каже Анастасія Донець: "Це неймовірно талановитий художник. Для того, щоб малювати, він змушений малювати те, що дозволяли. Тому в нас його мольберт, його етюдник поставлений обличчям до стіни. Ми показуємо, що художники або були розвернуті обличчям до стіни для розстрілу, або були позбавлені свого бачення".
Після повернення з Сибіру Анатолій Андрійчук не міг бачитися з колишніми побратимами-оунівцями. Це було заборонено, каже Юнія Андрійчук. За її словами, Анатолій Андрійчук помер у віці 82 роки. Все своє життя після заслання в нього боліли суглоби — від холоду й важкої роботи на каменоломні.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
