Сергій Панчук з села Лисогірка Меджибізької громади на Хмельниччині у три роки пережив Голодомор. Тоді його сім’ї із шести чоловік вдалося врятуватися. Але чоловік бачив голодних людей та пам’ятає розповіді батьків про ті події. Про голод 1932-33 років та про те, як вдалося вижити розповів Суспільне Хмельницький.
Зараз Сергію Панчуку 94 роки. Спогади про голод, каже, залишилися фрагментарні, але страх перед ним на все життя засів у підсвідомості.
"Пам'ятаю, хліб мати принесла, на стіл поклала. І одразу ж до хати прийшли, і сходу цей хліб забрали. А мати почали кричати: "У мене ж двоє дітей і ще й баба стара, що ж я їм їсти дам?" А хліб який тоді був, в голод…Такий, що візьмеш у руку й вода тече з нього. А ще пам'ятаю у нас в хаті лавка була така широка, і під нею лежали буряки великі, кормові. І дядько якийсь прийшов, узяв ніж і різав цей буряк, їв. Мати вийшли з іншої кімнати, а він цей буряк їсть і каже: "Мотро, не будеш мене сварити, що я буряка врізав?". А потім він помер, цей дядько", — розповідає Сергій Панчук.
Пекти свій хліб тоді не було з чого, каже Сергій Панчук, бо все відбирала влада. Батько його, який був столяром до колективізації, обміняв золоту монету на хліб у торгзін В 1931 році в СРСР з’явилася мережа спеціальних магазинів, в яких товари продавали за іноземну валюту або обмінювали на дорогоцінні метали. В роки Голодомору торгзіни використовували для викачування дорогоцінностей у населення, адже заховати останні було легше, ніж продукти харчування. Населенню продавали те, що в нього ж і вилучили, причому за спекулятивними цінами. Там купували в основному борошно, крупу, цукор. За допомогою торгзінів радянська влада скуповувала в населення золото за ціною, набагато нижчою, ніж воно коштувало на світових ринках. У 1933 році населення принесло до торзіну 45 тонн чистого золота. Мережа торгзінів припинила своє існування 1936 року.та приніс додому. Це відслідкували.
"Батько приніс той хліб, на стіл поклав, каже до матері: "Диви, який хліб я взяв у торгзіні". Такі тоді спеціальні магазини були, торгзіни називалися, продавали за золото хліб. То він цю буханку хліба ще тільки поклав на стіл, а тут. дядько такий, Смик на нього казали, до хати заходить. І забрали цей хліб, забрали хліб зі столу і все, щоб не мав, що їсти", — згадує Сергій Панчук ті роки.
Каже, люди тоді виживали, як могли. Його родині вижити вдалося, хоч і це було нелегко.
"Ходили, залізними палками штрикали землю, шукаючи зерно у людей. Люди ховали зерно в печах — видовбували там ямки і туди складали. А їли таке, що я навіть не можу розказати, що то було. Млинці якісь пекли з грибів. Гриби дуже були зародили тоді, то ці гриби ще рятували влітку. А взимку, то як хто — що хто де міг дістати, тим і харчувалися", — розповідає дідусь.
Окрім батьків та баби, в Сергія Панчука на той час був ще старший брат, а в 1932-му народилася ще й сестра.
"У батьків був шматочок городу, то з нього ми й жили. Певне того, що там тоді вродило, нашій сім'ї вистачило, аби не вмерти з голоду. В батька було ще й поле, але його забрали в колективізацію. Клуня була, то теж розібрали. А худобу, коні забрали. Бо тоді ферми з чого робили? З людської худоби. В голодовку корови не було, нічого не було. Кору дерли липову і їли", — говорить він.
Зі слів Сергія Панчука, багато людей помирало з голоду, деяких з них не було кому хоронити.
"Кладовище тут старе в селі є. То як ще зі своїх хтось зоставався, то ще викопували яму на одного, але хоронили без труни, так як худобу закидали в ями. А було так, що й цілу сім’ю в одній ямі хоронили", — згадує чоловік.
Переживши голодомор та Другу Світову війну, чоловік дочекався ще й нинішньої російсько-української війни.
"От ще й Путіна дочекався. От стеля облетіла, дощі пішли то капає зі стелі, замокає. Саме там, де я сплю, обвалилася. Був би ще Путін вбив. Якраз на Спаса, коли тут у нас рвонуло", — каже Сергій Панчук.
У роки Голодомору, за свідченнями, які вдалося зібрати у очевидців, у селі Лисогірка Меджибізької громади померло від голоду сто людей, розповіла сільська бібліотерка Раїса Дідик. Цьогоріч під час російської атаки у цьому ж селі була пошкоджена кожна хата, зокрема, й будинок Сергія Панчука.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
