Жителька Сєвєродонецька Валентина Агафонова після повномасштабного вторгнення Росії в Україну з родиною переїхала на Хмельниччину. Тут громадська діячка, підприємниця та волонтерка відкрила власну справу та допомагає іншим родинам, яким прийшлося через війну покинути домівки.
Після пережитих в Сєвєродонецьку два тижні активних бойових дій у 2022 році Валентина Агафонова з родиною переїхала на Хмельниччину. Вони рушили на Новоушичину в село Рудківці, де на березі Дністра розміщені бази відпочинку.
"Проживання там коштувало дуже дорого — 1200 гривень за добу. І ми вже на другий день домовились з власником, що наша родина, це вісім людей, будемо працювати за житло. Я мила туалети, прала, заправляла ліжка. Також готували їжу, прибирали, працювали по обслуговуванню номерів. Проте не платили за житло",— згадує Валентина Агафонова.
Згодом, розповідає, власник турбази запропонував родині орендувати його кафе.
"Моя донька якраз два роки до цього вивчилися на кухаря. Тож вирішили спробувати", — додає жінка.
У Новоушицькій громаді Валентина Агафонова вирішила реалізувати проєкт для переселенців "Сад. Город". Тож у травні, зусиллями жінки 40 вимушено переселених сімей отримали розсади капусти, помідорів, баклажанів, добриво, інвентар, хімзахист тощо.
Даний проєкт, спільно з однодумцями, жінка вже впроваджувала після 2014 року на Луганщині.
"Тим переселенцям, які самі хотіли вирощувати щось на городі, ми передавали порожні дачні будиночки, інвентар для роботи на городі. І до повномасштабного вторгнення Росії в Україну ті продовжували займатися цією справою", — згадує сєвєродончанка.
"Ми самі виживали, як могли, але й завжди допомагали іншим. Бо інакше не могли", — каже жінка.
Згодом родині Валентини Агафанової запропонували переїхати у село Дашківці, на Віньковеччині.
"Якраз перед нами тоді постало питання де зимувати. Бо на турбазі будиночки не пристосовані для проживання взимку. Тож ми прийняли запрошення від наших знайомих і переїхали у Дашківці",— розповідає сєвєродончанка.
Маючи підприємницький досвід Валентина Агафонова знайшла у селі можливість, як можна заробити гроші.
"Я подивилася, що тут дуже багато яблук. А переробки немає. Люди збирають ті яблука, і здають їх за одну гривню 56 копійок за кілограм. І я вирішила, що треба зайнятися переробкою яблук. Я подала заявку до фонду "Повір в себе". Там пам’ятаю було написано, що залучають до конкурсу жінок віком 55 років. А мені 65. Мене це так зачепило. Я набрала донора і висловила незадоволення обмеженням віку. І мені дозволили взяти участь у цьому конкурсі. Я написала проєкт, все прорахувала і з 220 заявок тоді виграло 60. Серед них і я",— розповідає жителька Луганщини.
В рамках проєкту Валентина Агафонова отримала обладнання для переробки фруктів, почала робити сушку та повидло.
"Коли приїхав до мене куратор, ми підписали угоду, що 10% протягом року заробітку я віддаватиму громаді. Щоправда, продажем зайнялася не одразу. Спочатку ми віддавали продукцію до сільської ради, роздавали переселенцям, військовим на фронт. Зараз вже можу сказати, що маю додатковий дохід, бо перекваліфікувалися. Почали робити пастилу, чипси",— розповідає жителька Сєвєродонецька.
Щомісяця родина переробляє дві тонни яблук й реалізує продукцію до маленьких кав’ярень, на ярмарках та через знайомих.
У двох теплицях, які вдалося обладнати в рамках ще одного виграного проєкту переселенка вирощує огірки та помідори. На вулиці росте морква, буряк та гарбузи. Це, каже підприємниця, йде на переробку для чипсів та пастили.
"Діти люблять чипси. Але хотілося б, щоб у школі вони купували не хімічні, а натуральні – корисні. Окрім того, 100 грамів сушених яблук замінює один кілограм свіжих яблук",— каже Валентина Агафонова.
Після деокупації Луганщини, каже Валентина Агафонова, обов’язково повернеться додому.
"22 роки там у мене була своя будівельна компанія. Я хочу її відродити. Вона є, нікуди не ділася. Щоправда, інструменти вкрали, склади повскривали, але все відновимо та відбудуємо",— додає сєвєродончанка.
Слідкуйте за новинами Суспільного Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube, Instagram та Facebook.
